Чи стала безпечнішою атомна енергія у 21 столітті? — думки експертів

Чим подібні COVID-19 та Чорнобильська катастрофа? Чому скорочення атомної енергії не є світовим трендом, а радше — навпаки? І чому попри те, що авторитарні країни є лідерами ядерної енергетики, безпека та авторитаризм є непоєднуваними? Про перспективи розвитку атомної енергетики в Україні та світі, а також про можливі шляхи подолання травми Чорнобиля говорили історик Сергій Плохій, інженер Віталій Дем’янюк, соціальний психолог Олег Покальчук і голова Екобюро УГКЦ Володимир Шеремета.

 

Як вплинув Чорнобиль на розвиток атомної енергетики у світі?

Сергій ПЛОХІЙ, професор історії України Гарвардського університету, директор Гарвардського українського наукового інституту, автор книги «Чорнобиль: історія ядерної катастрофи» (2018):

Чорнобиль – одна зі знакових подій, пов’язаних з Україною. Це світовий виклик. Коли я писав книгу про цю катастрофу, то хотів показати український погляд на трагедію, який протягом тривалого часу залишався на маргінесі.

Дискурс про атомну енергію є дуже різним. З одного боку, Чорнобильська катастрофа нагадує світові про те, що ми мусимо бути обачними з атомною енергетикою. З іншого, атомна енергія стає важливим аргументом у дискусії про кліматичну кризу. Біл Гейтс у своїй новій книзі описує, що одним із можливих рішень збереження екології є розвиток ядерної енергії. Аргументами на її користь є відносна екологічність та доступна ціна видобутку. 

Чорнобильська катастрофа призвела до вповільнення атомного розвитку. У 1985 році було найбільше активних реакторів, після 1986-го почався спад. Попри травматичний досвід Чорнобиля, Україна й досі понад 50% енергії видобуває з ядерних реакторів.

***

Чи ми усвідомили до кінця причини і наслідки Чорнобильської катастрофи? Думаю, що ні. Ми знаємо, що стається від великих доз, які діють коротко, – але досі не провели дослідження, яке б демонструвало вплив, котрий мають малі дози радіації протягом довшого часу. Оскільки дослідження немає, утворилося величезне поле для теорій та спекуляцій, які можуть виглядати однаково валідними, а отже ятрити травму. 

Сьогодні кожен, відносно національних чи академічних спільнот, фактично робить власні висновки з цього питання. Але Україна є найбільшою жертвою Чорнобиля, і ми з цією травмою живемо. Білорусь, що постраждала не менше, досі мовчить. Для Російської Федерації це дуже маргінальна тема. Ми несемо цю травму. Ми готові про неї говорити, її рефлексувати. І ми мусимо ділитися цим досвідом.  

***

Я хотів би ще додати, що Чорнобиль є важливою частиною нашого світорозуміння в цілому та розвитку атомної енергетики зокрема. Ми були жертвами у цій події. Та наразі ми не несемо відповідальності ні за минуле, ні за майбутнє. Але у відкритих дискусіях наше бачення та розуміння трансформується – починаємо брати більшу відповідальність. Принаймні за те, що відбувається сьогодні. Ні в якій іншій галузі, як у атомній, суспільна думка не важить так багато. Відтак трансформація суспільного ставлення до атомної енергії нестиме нові перспективи. 

 

Атомна енергетика і сталий розвиток

Віталій ДЕМ’ЯНЮК, інженер, підприємець, громадський діяч, меценат. Голова наглядової ради компанії NT-Engineering, що займається питаннями ядерної та радіаційної безпеки, також входить у раду “Чорнобильського інституту досліджень і розвитку”

Сьогодні деякі країни дійсно сповільнюють розвиток атомної енергетики. Однією з таких країн є Німеччина. Але це відбувається тому, що у Німеччині немає власного енергетичного ринку. В Європі існує об’єднаний ринок, в якому основним виробником є Франція, де 70% енергії видобувається в ядерних реакторах. Тобто скорочення видобутку атомної енергії в Німеччині навряд свідчить про загальний тренд на зменшення атому. Більш ймовірно це рішення свідчить про те, що для Німеччини важливішим є російський газ.

Водночас скорочення видобутку атомної енергії не скорочує ризиків. Трагедії та аварії, що стаються у цій галузі, завжди мають світовий масштаб. Саме тому відмова однієї країни від цього джерела енергії не зменшує ризиків катастрофи. Відтак нам слід концентруватися на якіснішому та ефективнішому управлінні ризиками.

Жодна енергія не є настільки дешевою, як заощаджена. Заощадження є першим кроком до сталого розвитку. І тут дійсно важливу роль відіграють не технології, а етика: ставлення до ресурсу як до того, що впливає на всю екосистему. Це має бути закладено на ціннісному рівні.

***

Ризики не можна нівелювати повністю. Однак можна навчитись ефективного ними управляти. Це можливо лише тоді, коли ми тримаємо фокус на безпеці. Чорнобильський досвід показав, що тоталітарний режим не є запорукою безпеки. Ідеологічні норми там завжди важливіші за норми безпеки: людям поставили завдання – вони досягають результату. Я вважаю, що тоталітаризм і дисципліна – це не поєднувані речі. А от усвідомлений підхід до безпекових норм вельми допоміжний у поширенні та посиленні культури безпеки. Нам слід дбати про безпеку як на інституційному, так і технологічному рівнях. Якість цього контролю досягається завдяки незалежному регулюванню галузі та впровадженню нових модульних реакторів, що є більш безпечними. У жодному разі не можна економити на заходах безпеки. Безпека у атомній  енергетиці дорожча за оптимізацію.

 

Читайте також: “Ризик – частина свободи”, – думки Ірини Старовойт

 

Загроза, яку я бачу в атомній енергетиці, – це не загроза від атома, а загроза від людського фактора. Атомна енергетика має бути у власності нетравмованого усвідомленого суспільства, що ставиться до ризиків свідомо. Подивіться, як швидко у дискусії про перспективи розвитку атомної енергії ми перейшли до Чорнобильської катастрофи. Це свідчить, що травма ще болить. Це також свідчить про необхідність пропрацювати травму, якщо ми хочемо якісно і безпечно експлуатувати цю галузь.

Подолання травми неможливе через відмову від атома, відгородження і мовчання. Нам потрібно йти шляхом прозорого, регульованого та усвідомленого управління нашими атомними станціями. Сьогодні США просуває технологію малих модульних реакторів, що є навіть безпечнішими, ніж сучасні працюючі реактори. Новітні розробки допоможуть і зберегти атомну енергетику як високотехнологічну галузь, і суттєво покращити управління ризиками, і зменшити ризики аварій.

***

У виробництві атомної енергії наслідки безпечного використання і наслідки від помилки є неспівмірними із будь-яким покаранням чи нагородою. Тому щоби культура управління та безпеки була на рівні, слід заглиблюватись у питання етики. Коли культура безпеки закладена на рівні базових цінностей, ми не потребуватимемо ані покарання, ані нагороди, щоби уникнути повторення катастрофи. Нам необхідно досягнути високого рівня проникнення культури безпеки у свідомість людей. Саме вона дозволяє формувати у фахівців відповідальність, що забезпечує належний рівень безпеки. Лише етичні імперативи дозволять нам досягти направду безпечного управління атомною енергією та ризиками, що їх вона несе.

 

Чи етично використовувати атомну енергетику?

Володимир ШЕРЕМЕТА, голова Екобюро УГКЦ, автор монографії „Ethik nach Tschernobyl“ («Етика після Чорнобиля), Freiburg, 2001:

Це складне питання, на яке не може бути однозначної відповіді. Особливо, якщо ми розглядаємо його у контексті України, яка приймає рішення щодо власного енергозабезпечення, залишаючись заручницею попередньої енергетичної політики.

Святий Престол характеризує належний доступ до енергії як основоположне право кожної людини. Використання атомної енергетики – один зі способів реалізувати це право. Тому загалом цілі атомної енергетики цілком етично легітимні.

Та водночас ми часто не враховуємо всіх елементів циклу виробництва: від добування урану – до його переробки й тимчасового заховання. Оскільки період напіврозпаду урану становить 24 тисячі років, видобуток атомної енергії – це довгостроковий тягар фінансових витрат, що не калькулюються. А відповідальність за розв’язання цієї проблеми переходить на наступні покоління.

Чорнобильська катастрофа – це передусім історія про реалізацію велетенського потенціалу з маленького ризику. Невеликі ризики можуть щохвилини стати глобальною загрозою. Тому безпека тут відіграє важливу роль. В Україні ми не можемо тут і зараз відмовитися від атома. Та ми можемо трактувати його як місток, який приведе нас у більш екологічне майбутнє.

 

Чорнобильська катастрофа і пандемія covid-19

Олег ПОКАЛЬЧУК, соціальний психолог:

Чорнобиль – це мем апокаліптичного мислення, він приводить нас до думок про конечність світу.  Чорнобиль – також об’єкт критичної інфраструктури, який може бути об’єктом диверсійної або інформаційної атаки для застрашування людей та політичного шантажу.

Феномен Чорнобиля можна порівнювати із пандемією Covid-19. Вони мають такі спільні ознаки:

  • – Психологічні наслідки пандемії будуть переживатися значно довше, ніж сама хвороба. Експерти прогнозують, що понад 15% людства не повернеться до попереднього комфортно-сталого існування.
  • – Виникають фантазії, що заміщують реальність, – наприклад, історії про чіпізацію. Тривожність посилюється. Така ж симптоматика була й після Чорнобиля: припущень та вигадок виникало безліч.
  • – Першість здобуває обсесивно-компульсивний розлад із його агресивністю, перепадами настрою, маніакальністю, купою повторень.

Психологи вивчають уроки Чорнобиля, щоби зрозуміти, що відбувається зараз. На мою думку, є два інститути, які можуть пропонувати порятунок: Церква і держава.

 

Читайте також: “Це є період смирення” – слово владики Бориса Ґудзяка

***

Коли нам йдеться про моделювання правильної та відповідальної поведінки фахівців із атомом, я би зосередився на трьох компонентах. Два з них є класичними для психології – це покарання і нагорода. Якщо люди знатимуть, що за добру справу вони можуть миттєво отримати нагороду, –  вони будуть відповідальні. Третє – право на помилку. Натовські колеги зазначали, що воно просто відсутнє у нашій культурі. На їхню думку, в Україні помилки замовчують або перекидають на іншого – і вже точно не аналізують так, щоби їх можна було уникнути в майбутньому. У цьому випадку страх помилки паралізує не лише відчуття відповідальності, а й творче управлінське мислення. Але якщо ці три опції будуть налагоджені, у нас відкриється друге дихання.

Повністю послухати дискусію можна тут.

Панельна дискусія відбулась у рамках Екуменічного соціального тижня від Інституту екуменічних студій УКУ в партнерстві з Аналітичним центром УКУ. Модерувала очільниця Аналітичного центру УКУ Оксана Кулаковська

Джерело: Збруч

Меню

Чи стала безпечнішою атомна енергія у 21 столітті? — думки експертів

Чим подібні COVID-19 та Чорнобильська катастрофа? Чому скорочення атомної енергії не є світовим трендом, а радше — навпаки? І чому попри те, що авторитарні країни є лідерами ядерної енергетики, безпека та авторитаризм є непоєднуваними? Про перспективи розвитку атомної енергетики в Україні та світі, а також про можливі шляхи подолання травми Чорнобиля говорили історик Сергій Плохій, інженер Віталій Дем’янюк, соціальний психолог Олег Покальчук і голова Екобюро УГКЦ Володимир Шеремета.

 

Як вплинув Чорнобиль на розвиток атомної енергетики у світі?

Сергій ПЛОХІЙ, професор історії України Гарвардського університету, директор Гарвардського українського наукового інституту, автор книги «Чорнобиль: історія ядерної катастрофи» (2018):

Чорнобиль – одна зі знакових подій, пов’язаних з Україною. Це світовий виклик. Коли я писав книгу про цю катастрофу, то хотів показати український погляд на трагедію, який протягом тривалого часу залишався на маргінесі.

Дискурс про атомну енергію є дуже різним. З одного боку, Чорнобильська катастрофа нагадує світові про те, що ми мусимо бути обачними з атомною енергетикою. З іншого, атомна енергія стає важливим аргументом у дискусії про кліматичну кризу. Біл Гейтс у своїй новій книзі описує, що одним із можливих рішень збереження екології є розвиток ядерної енергії. Аргументами на її користь є відносна екологічність та доступна ціна видобутку. 

Чорнобильська катастрофа призвела до вповільнення атомного розвитку. У 1985 році було найбільше активних реакторів, після 1986-го почався спад. Попри травматичний досвід Чорнобиля, Україна й досі понад 50% енергії видобуває з ядерних реакторів.

***

Чи ми усвідомили до кінця причини і наслідки Чорнобильської катастрофи? Думаю, що ні. Ми знаємо, що стається від великих доз, які діють коротко, – але досі не провели дослідження, яке б демонструвало вплив, котрий мають малі дози радіації протягом довшого часу. Оскільки дослідження немає, утворилося величезне поле для теорій та спекуляцій, які можуть виглядати однаково валідними, а отже ятрити травму. 

Сьогодні кожен, відносно національних чи академічних спільнот, фактично робить власні висновки з цього питання. Але Україна є найбільшою жертвою Чорнобиля, і ми з цією травмою живемо. Білорусь, що постраждала не менше, досі мовчить. Для Російської Федерації це дуже маргінальна тема. Ми несемо цю травму. Ми готові про неї говорити, її рефлексувати. І ми мусимо ділитися цим досвідом.  

***

Я хотів би ще додати, що Чорнобиль є важливою частиною нашого світорозуміння в цілому та розвитку атомної енергетики зокрема. Ми були жертвами у цій події. Та наразі ми не несемо відповідальності ні за минуле, ні за майбутнє. Але у відкритих дискусіях наше бачення та розуміння трансформується – починаємо брати більшу відповідальність. Принаймні за те, що відбувається сьогодні. Ні в якій іншій галузі, як у атомній, суспільна думка не важить так багато. Відтак трансформація суспільного ставлення до атомної енергії нестиме нові перспективи. 

 

Атомна енергетика і сталий розвиток

Віталій ДЕМ’ЯНЮК, інженер, підприємець, громадський діяч, меценат. Голова наглядової ради компанії NT-Engineering, що займається питаннями ядерної та радіаційної безпеки, також входить у раду “Чорнобильського інституту досліджень і розвитку”

Сьогодні деякі країни дійсно сповільнюють розвиток атомної енергетики. Однією з таких країн є Німеччина. Але це відбувається тому, що у Німеччині немає власного енергетичного ринку. В Європі існує об’єднаний ринок, в якому основним виробником є Франція, де 70% енергії видобувається в ядерних реакторах. Тобто скорочення видобутку атомної енергії в Німеччині навряд свідчить про загальний тренд на зменшення атому. Більш ймовірно це рішення свідчить про те, що для Німеччини важливішим є російський газ.

Водночас скорочення видобутку атомної енергії не скорочує ризиків. Трагедії та аварії, що стаються у цій галузі, завжди мають світовий масштаб. Саме тому відмова однієї країни від цього джерела енергії не зменшує ризиків катастрофи. Відтак нам слід концентруватися на якіснішому та ефективнішому управлінні ризиками.

Жодна енергія не є настільки дешевою, як заощаджена. Заощадження є першим кроком до сталого розвитку. І тут дійсно важливу роль відіграють не технології, а етика: ставлення до ресурсу як до того, що впливає на всю екосистему. Це має бути закладено на ціннісному рівні.

***

Ризики не можна нівелювати повністю. Однак можна навчитись ефективного ними управляти. Це можливо лише тоді, коли ми тримаємо фокус на безпеці. Чорнобильський досвід показав, що тоталітарний режим не є запорукою безпеки. Ідеологічні норми там завжди важливіші за норми безпеки: людям поставили завдання – вони досягають результату. Я вважаю, що тоталітаризм і дисципліна – це не поєднувані речі. А от усвідомлений підхід до безпекових норм вельми допоміжний у поширенні та посиленні культури безпеки. Нам слід дбати про безпеку як на інституційному, так і технологічному рівнях. Якість цього контролю досягається завдяки незалежному регулюванню галузі та впровадженню нових модульних реакторів, що є більш безпечними. У жодному разі не можна економити на заходах безпеки. Безпека у атомній  енергетиці дорожча за оптимізацію.

 

Читайте також: “Ризик – частина свободи”, – думки Ірини Старовойт

 

Загроза, яку я бачу в атомній енергетиці, – це не загроза від атома, а загроза від людського фактора. Атомна енергетика має бути у власності нетравмованого усвідомленого суспільства, що ставиться до ризиків свідомо. Подивіться, як швидко у дискусії про перспективи розвитку атомної енергії ми перейшли до Чорнобильської катастрофи. Це свідчить, що травма ще болить. Це також свідчить про необхідність пропрацювати травму, якщо ми хочемо якісно і безпечно експлуатувати цю галузь.

Подолання травми неможливе через відмову від атома, відгородження і мовчання. Нам потрібно йти шляхом прозорого, регульованого та усвідомленого управління нашими атомними станціями. Сьогодні США просуває технологію малих модульних реакторів, що є навіть безпечнішими, ніж сучасні працюючі реактори. Новітні розробки допоможуть і зберегти атомну енергетику як високотехнологічну галузь, і суттєво покращити управління ризиками, і зменшити ризики аварій.

***

У виробництві атомної енергії наслідки безпечного використання і наслідки від помилки є неспівмірними із будь-яким покаранням чи нагородою. Тому щоби культура управління та безпеки була на рівні, слід заглиблюватись у питання етики. Коли культура безпеки закладена на рівні базових цінностей, ми не потребуватимемо ані покарання, ані нагороди, щоби уникнути повторення катастрофи. Нам необхідно досягнути високого рівня проникнення культури безпеки у свідомість людей. Саме вона дозволяє формувати у фахівців відповідальність, що забезпечує належний рівень безпеки. Лише етичні імперативи дозволять нам досягти направду безпечного управління атомною енергією та ризиками, що їх вона несе.

 

Чи етично використовувати атомну енергетику?

Володимир ШЕРЕМЕТА, голова Екобюро УГКЦ, автор монографії „Ethik nach Tschernobyl“ («Етика після Чорнобиля), Freiburg, 2001:

Це складне питання, на яке не може бути однозначної відповіді. Особливо, якщо ми розглядаємо його у контексті України, яка приймає рішення щодо власного енергозабезпечення, залишаючись заручницею попередньої енергетичної політики.

Святий Престол характеризує належний доступ до енергії як основоположне право кожної людини. Використання атомної енергетики – один зі способів реалізувати це право. Тому загалом цілі атомної енергетики цілком етично легітимні.

Та водночас ми часто не враховуємо всіх елементів циклу виробництва: від добування урану – до його переробки й тимчасового заховання. Оскільки період напіврозпаду урану становить 24 тисячі років, видобуток атомної енергії – це довгостроковий тягар фінансових витрат, що не калькулюються. А відповідальність за розв’язання цієї проблеми переходить на наступні покоління.

Чорнобильська катастрофа – це передусім історія про реалізацію велетенського потенціалу з маленького ризику. Невеликі ризики можуть щохвилини стати глобальною загрозою. Тому безпека тут відіграє важливу роль. В Україні ми не можемо тут і зараз відмовитися від атома. Та ми можемо трактувати його як місток, який приведе нас у більш екологічне майбутнє.

 

Чорнобильська катастрофа і пандемія covid-19

Олег ПОКАЛЬЧУК, соціальний психолог:

Чорнобиль – це мем апокаліптичного мислення, він приводить нас до думок про конечність світу.  Чорнобиль – також об’єкт критичної інфраструктури, який може бути об’єктом диверсійної або інформаційної атаки для застрашування людей та політичного шантажу.

Феномен Чорнобиля можна порівнювати із пандемією Covid-19. Вони мають такі спільні ознаки:

  • – Психологічні наслідки пандемії будуть переживатися значно довше, ніж сама хвороба. Експерти прогнозують, що понад 15% людства не повернеться до попереднього комфортно-сталого існування.
  • – Виникають фантазії, що заміщують реальність, – наприклад, історії про чіпізацію. Тривожність посилюється. Така ж симптоматика була й після Чорнобиля: припущень та вигадок виникало безліч.
  • – Першість здобуває обсесивно-компульсивний розлад із його агресивністю, перепадами настрою, маніакальністю, купою повторень.

Психологи вивчають уроки Чорнобиля, щоби зрозуміти, що відбувається зараз. На мою думку, є два інститути, які можуть пропонувати порятунок: Церква і держава.

 

Читайте також: “Це є період смирення” – слово владики Бориса Ґудзяка

***

Коли нам йдеться про моделювання правильної та відповідальної поведінки фахівців із атомом, я би зосередився на трьох компонентах. Два з них є класичними для психології – це покарання і нагорода. Якщо люди знатимуть, що за добру справу вони можуть миттєво отримати нагороду, –  вони будуть відповідальні. Третє – право на помилку. Натовські колеги зазначали, що воно просто відсутнє у нашій культурі. На їхню думку, в Україні помилки замовчують або перекидають на іншого – і вже точно не аналізують так, щоби їх можна було уникнути в майбутньому. У цьому випадку страх помилки паралізує не лише відчуття відповідальності, а й творче управлінське мислення. Але якщо ці три опції будуть налагоджені, у нас відкриється друге дихання.

Повністю послухати дискусію можна тут.

Панельна дискусія відбулась у рамках Екуменічного соціального тижня від Інституту екуменічних студій УКУ в партнерстві з Аналітичним центром УКУ. Модерувала очільниця Аналітичного центру УКУ Оксана Кулаковська

Джерело: Збруч