Аналітичний центр УКУ завершує серію з семи тематичних обговорень у межах проєкту «Етичний підхід до формування публічних політик». Метою дискусій є консультації з експертами/-ками та впливовцями/-ицями щодо застосування етичного підходу в публічній політиці та удосконалення інструменту етичної перевірки публічних політик. Міжгалузева команда експертів/-ок розробила цей інструмент, спираючись на законотворчість 2014-2022 рр. щодо тимчасово окупованих територій України. Предметом заключної дискусії став етичний підхід до формування державної політики України у сфері культури.
Повномасштабна військова агресія проти України сприяла зростанню солідарності у середовищі управління культурою. Рятуючи музейні фонди від обстрілів, будуючи культурну дипломатію на захист України, чи захищаючи культурні інституції від свавільного знищення, культурницька спільнота усвідомила нагальну спільну задачу: розвинути такі інструменти впливу на процес вироблення політик, які би запобігали узурпації влади та гарантували видимість різноманіттю культурних агентів в Україні.
На переконання представників/-ць менеджменту культури, які взяли участь у дискусії АЦ УКУ, державна політика у галузі культури страждає від ряду серйозних проблем, притаманних системі державного управління України в цілому, незалежно від викликів війни. Перша виконавча директорка Українського культурного фонду Юлія Федів зазначила, що передусім процес творення політик у секторі культури вкрай непослідовний. Замість того, щоб починати з ідеї, уважно будувати для неї ціннісну рамку, обґрунтовано й інклюзивно обирати варіанти рішень, в Україні часто орієнтуються на вигідний власникам рішень кінцевий результат, тож здебільшого переймаються практичною реалізацією політики. Окрім того, послідовності у виробленні політики перешкоджає недосконалий розподіл повноважень, а отже розпорошення відповідальності, за різні етапи реалізації політики. Так, працюючи на держслужбі, Юлія Федів опинилась в ситуації, коли орган, що реалізовував політику, був позбавлений права брати участь у її розробці. Нарешті, для сталих системних змін доведеться вкладати значні ресурси у розвиток культури особистої відповідальності за вироблені рішення у держслужбі. Цього частково вдасться досягти завдяки навчальним програмам для держслужбовців/-иць, що включатимуть питання доброчесності, етичного лідерства та культури публічного діалогу.
Оксана Кулаковська, директорка Аналітичного центру УКУ, бачить окремий шлях до подолання системних проблем державного управління, що може діяти уже сьогодні. А саме, варто впроваджувати прості в користуванні прикладні механізми, що “підказуватимуть” виробникам політик, як опрацювати кожен етап циклу формування політики якісно: «У нас всі рішення реактивні. Якщо ми далі будемо виходити з такої парадигми, то ми продовжимо генерувати короткі недієві рішення. Якщо мати ширшу рамку, мати помічні інструменти, мати краще підготовлених людей, шанс, що рішення буде більш збалансованим, збільшується».
На думку Марини Пезенті, членкині Наглядової Ради Українського інституту та колишньої директорки Українського інституту у Лондоні (2015-2020), існують промовисті приклади того, як запровадження точкових змін – часто, це юридично закріплені публічні процедури – суттєво покращувало якість врядування у секторі. Зокрема, було згадано приклад з введенням інструменту конкурсного відбору у процес призначення керівників/-иць культурних інституцій [йдеться про Закон № 2669-д «Про внесення змін до деяких Законів України щодо запровадження контрактної форми роботи в галузі культури та конкурсної процедури призначення керівника державного чи комунального закладу культури» – прим. ред.]. Завдяки прозорим конкурсним процедурам впродовж кількох років на керівні посади театрів, музеїв, бібліотек та інших культурних інституцій обирали людей, чиї етичні принципи та професійна репутація відповідали уявленню громадськості про компетентне й відповідальне лідерство.
Проте, good governance, тобто добре урядування, неможливе без good citizenship – доброго громадянства. Необхідність перевинайти саму формулу громадянства закликала Ірина Старовойт, доцентка кафедри культурології УКУ та літературознавця: «Мені здається, Україна зараз вагітна якимось новим прикладом доброго громадянства. Бо те, що роблять українці за останні 10 місяців, насправді перевершило скандинавську модель [суспільної солідарності – прим. ред.]. Наша готовність допомагати своїм громадам, допомагати невідомим для нас українцям, тобто Іншим, – це дуже важливий приклад». Але для того, щоб культура доброго громадянства укорінювалась, українське суспільство має усвідомити свою відповідальність за вироблення політичних рішень – хоча б у межах системи працевлаштування, де процедури і політики напряму впливають на добробут кожного/-ї.
За спостереженнями Юлії Федів, для впливу на зміст та цінності у культурних політиках, а також для змін у корпоративній культурі держслужбовців/-иць, поки бракує сильних гравців громадянського суспільства, що фокусувалися б на культурній політиці та прагнули змінювати політичний процес. Разом із тим, Марина Пезенті вважає, що трансформація доброго громадянства у державні політики може відбутися тільки за умов розуміння власниками політик того, навіщо вдаватись до широкого діалогу та консультацій зі стейкголдерами, і чим загрожує узурпація рішень будь-якою стороною. За словами Віталія Лозового, головного наукового співробітника відділу гуманітарної безпеки Національного інституту стратегічних досліджень, тісна взаємодія влади та громадянського суспільства повинна відбуватись як на стадії підготовки законів, так і на стадії їх впровадження: «Саме громадянське суспільство повинне примусити владу виконувати етичні принципи, закладені в цих законах. Тому нині в Україні на порядку денному може постати питання інституціоналізації авторитетних організацій громадянського суспільства як органів експертизи та нагляду за етичністю дій влад».
Експерти/-ки погодились, що нині авторитетними та впливовими гравцями громадянського суспільства стали військовослужбовці/-иці. Алім Алієв, заступник генерального директора Українського інституту, підкреслив: «Державні органи можуть деколи закривати очі на громадянське суспільство і не чути його голос, але сьогодні влада не може не почути голос людей, які знаходяться на фронті». Цю тезу підкріплюють нещодавно опубліковані результати опитування Київського міжнародного інституту соціології: з-поміж соціальних інституцій Збройні сили України мають найвищий рівень довіри, і за останній рік (між груднем 2021 і груднем 2022 років) він зріс з 72% до 96%. Юлія Федів припустила, що Міністерство в справах ветеранів та Міністерство оборони можуть стати потенційними агентами змін у професійнійних стандартах та етиці держслужби. Наприклад, команда Міністерства у справах ветеранів, створюючи концепцію та політики Українського ветеранського фонду, починала саме з ціннісної рамки, тобто формулювання ідеї ветеранства як такого. «Ціннісна рамка майбутньої України буде визначатися тим, як ми будемо ставитися до ветеранів», – зауважила експертка.
Зміна системи вироблення публічних політик потребує не тільки методичного врахування потреб широкого кола стейкголдерів, але й чутливості до індивідуальних викликів, які виникають під час впровадження політик “на місцях”. Спираючись на свій досвід роботи на Донеччині та Луганщині, Максим Потапчук, очільник краматорського осередку «ПЛАСТу» та голова громадської організації «Культурно-освітня фундація «Лібері Лібераті», розповів, що займатись питаннями стратегічного планування тамтешнім держслужбовцям/-ицям та громаді заважає пригнічений моральний стан. Більшість людей, з якими він спілкувався, живуть з єдиною мрією – прокинутися завтра вранці. Ірина Ейхельсон, представниця Східноєвропейської мережі Глобального партнерства щодо запобігання збройних конфліктів, пояснила, що нездатність планувати щось на завтра є проявом травми, від якої можуть страждати люди на щойно деокупованих територіях або ті, хто знаходяться поблизу зони бойових дій. Насамперед, ці люди потребують психологічної підтримки та тривалого часу в ситуації безпеки, щоби знову віднайти свої потреби та інтереси. Втім, через брак в Україні культури звернення по психологічну допомогу, люди часто залишаються наодинці зі своїми переживаннями та стресом – і так можуть залишитися недоступними для виробників політик, які мали б діяти в інтересах громадян прифронтових та тимчасово окупованих територій.
Ігор Козловський вірить, зокрема, покладаючись на власний досвід російського полону, що цінності можуть мати безпосередній терапевтичний ефект: вони рятівні і для “вразливих” груп, і для “впливовців”, чиєю задачею є створення політик у відповідь на виклики перших. Думати не тільки про себе, але й про інших, допомагати їм, а отже, проявляти солідарність – це один із шляхів подолання українських колективних травм: тих, які створює ця війна, чи тих, які залишило імперське поневолення. Релігієзнавець закликав не забувати, що після завершення будь-якої війни настає етап регресу, а відтак – послаблення солідарності та морального духу, тому етичні інструменти мають бути доступними для суспільства вже зараз. Більше того, одразу після перемоги ціннісний запит молодого покоління українців/-ок трансформується: для них важливими стануть вже не цінності виживання, а цінності життя та самовираження, – припустила Ірина Старовойт. Говорячи про відповідальність перед новими поколіннями за етику публічних рішень, які ми сьогодні формуємо, вона підсумувала спільну задачу: «Ніхто з нас не знає, коли буде перемога України, і на яких руїнах вона настане. Але у нас точно буде унікальне покоління для впровадження таких [як етичний інструмент, запропонований АЦ УКУ – прим. ред.] етичних рамок, і нам треба на це орієнтуватися».
Проєкт здійснюється Аналітичним центром УКУ за сприяння Національного фонду на підтримку демократії (NED). Серія статей за результатами дискусій виходить в межах Ініціативи з розвитку аналітичних центрів в Україні, яку виконує Міжнародний фонд «Відродження» у партнерстві з Ініціативою відкритого суспільства для Європи (OSIFE) за фінансової підтримки Посольства Швеції в Україні. Погляди учасників/-иць дискусії не обов’язково відображають позицію будь-якої зі згаданих партнерських організацій.
