Держава_ війна_ Аналітичний центр

Потреба держави

Що призводить занепаду державних інституцій? Чим загрожує слабка держава? І чому ми потребуємо держави загалом? матеріал від Остапа Кривдика, керівника напряму “Україна і світ” Аналітичного центру УКУ для Української правди.

Уже нет смысла рассуждать о будущем Зеленского и такой Украины. Его нет. Лучше тщательно готовиться к жизни после коллапса. Вот где откроются гигантские возможности.
Юрій Романенко, керівник політичних програм Українського інституту майбутнього, 6 березня 2020 року

 

Переживаємо час, коли наша держава піддається сумніву. 

Коли мундир чи посвідчення приховує групу інтересів, коли родинні зв’язки руйнують компетентність і здатність очищуватися. 

Коли керманич на самому верху влади не має особливого впливу – закон не працює, рішення виконуються вибірково, корупційні мережі всередині фінансово-потокових відомств працюють на повну. Коли окремі регіональні еліти публічно демонструють зверхність до центральної влади – як, наприклад, харківський міні-олігарх Ярославський стосовно заступника голови ОДА Пастуха.

Зневага до держави походить із зневаги до влади і починає ставати суспільною нормою. Багато сучасних діячів і аналітиків вважають, що сучасна Україна, покруч УРСР і бандитської корумпованої олігархії, очолювана популістом, має померти. 

Та що будемо робити в період її клінічної смерті? Навіщо нам взагалі держава?

Світовий досвід

Війни перевізників у Броварах, коли сотня озброєних людей серед білого дня стріляли один в одного посеред житлового масиву, – не перше українське беззаконня. 

Пам‘ятаєте бурштинові війни, коли на Волині за контроль над видобутком зіткнулися самоорганізовані копачі і міліція? А перестрілку на Закарпатті через контроль контрабанди? 

Кожне село, містечко, місто має свої приклади – від зносу до встановлення “ларьків”, від забудови громадських просторів до незаконного видобутку піску чи вирубки лісу.

Україна – не унікальна: у Південно-Африканській республіці, найбагатшій і найрозвинутішій державі Африки, у 2000-х на “маршруточних війнах” вбивали понад 200 людей щороку. Горіли мікроавтобуси, місцеві “тітушки” різали шини, стріляли у водіїв, атакували пасажирів, щоб ті обрали не конкурентів.

Більше того, на фоні падіння апартеїду різні асоціації водіїв опиралися на “кришу” іншої політичної партії, використовуючи правоохоронців у своїх цілях. 

Безконтрольність і зловживання є по всьому світі – від руйнування селянами Бангладешу іригаційних каналів, щоб пустити більше води на свою ділянку, кривавих діамантів і контрабанди цінних порід дерева з території під назвою “Центральноафриканська республіка” до підпільного намиву золота в джунглях Амазонки із зливом ртутних відходів у найближчу річку. 

І чим слабша держава, тим більше активізуються місцеві, регіональні і міжнародні кримінальні мережі, транснаціональні корпорації, уряди інших держав, щоб паразитувати на слабких державних інститутах. 

В розвинутих державах таке, здавалося б, неможливо. От спробуйте нелегально намити бурштин на північному узбережжі Німеччини чи нарубати смерек в Норвегії – чим це закінчиться?

Але і вони не є гарантованими від таких прикрощів. Українські діаспоряни-американці розказували, як мафія ще на початку 90-х контролювала ринки і цілі квартали у містах США. 

Гетто передмість Парижу, емігрантські райони Брюсселя чи південний Чікаго живуть за своїми правилами, окремо від законів заможної і безпечної частини суспільства, а контрабанда цигарок з Флоріди в Нью-Йорк рятує місцевих курців від банкрутства. 

Наша відмінність – у тому, що ми – на війні за незалежність.

Український вимір

“Де можна взяти кілька запасних мішечків патронів до мого карабіну “Сайга”?” – запитує товариш, реагуючи на стрілянину у Броварах. Але зброя не вирішує основні питання: безпеки, свободи, розвитку, достатку. Більше того – де починають стріляти, там зникає освіта, медицина, торгівля, а часто – електрика, зв’язок, їжа і вода. 

Зникає основа – закон, правосуддя і правопорядок: їх заміняє груба сила.

Хто ж замість неї? 

Громадянське суспільство не може замінити собою державу – ціною героїзму і вигорання одиниць неможливо досягнути ефективності системи. 

Олігархічним корпораціям байдуже: в цілому їх цікавить виготовлення і збут сировинної продукції, а для цього достатньо охороняти периметр, зберегти логістичний ланцюжок і купити невтручання влади – так видобувають рідкоземельні метали в Демократичній республіці Конго. 

Конкретно взяте село чи місто не здатне захиститися від пандемії, зміни клімату чи міжнародної кримінальної контрабанди наркотиків або людей.

Цифрові технології не заміняють ні цінностей, ні знання, ні стратегічного бачення, ні волі. “Держава в смартфоні” не допоможе, якщо пропаде мобільний зв’язок чи грабіжник наставить пістолет. 

Вже сьогодні більшість пенсіонерів не можуть дозволити собі смартфон. Чи можна одним кліком відмінити автомат бандита чи окупанта?

Читайте також: Війна “виборами”. Як Росія намагається створити в Україні ілюзію миру на Донбасі

 

Навіщо нам держава?

Перше – Безпека

Ми воюємо з Росією – смертельним ворогом, котрий поставив собі за ціль стерти нас з історії, найманці якого готові розпорювати животи прихильникам нашої Незалежності. 

Чи можемо ми встояти проти неї без держави?

Тільки держава може творити авіацію, флот і ракетні війська, здатні досягати ворожої території. 

Тільки вона може утримувати сотню тисяч людей на фронті і ще сотні тисяч – в ротації і резерві. 

Тільки вона може апелювати до міжнародного права в ООН і просити санкцій проти агресора. 

Тільки вона створює і підтримує розвідку, прикордонні війська, внутрішню безпеку, систему вишколу і пенсійного забезпечення для оборонців.

Дискредитація держави, щоб, як у 1919-му, ми не хотіли захистити Україну – важлива частина війни. Та маси, котрі думають, що прийдуть тільки по активістів, глибоко помиляються. 

Після червоного терору проти священників і куркулів прийшов Голодомор. ХХІ століття не буде людянішим за ХХ-те: “можем повторить” уже стало нормою в Росії, в Криму – успішний тренінг по заміні населення, а Сибір і китайське пограниччя і досі потрібно освоювати… 

Коронавірус показав, наскільки ми є вразливими перед силами природи – і наскільки хаотичними є вчинки місцевих еліт, коли держава не працює. Пожежі і піщані бурі, від яких задихалася столиця, наступ шкідливих борщівника і амброзії, колапс комунальних мереж – все це задачі рівня держави.

Друге – Справедливість

Держава – це закон: правила, однакові для всіх. Альтернатива – “дикий Захід”: жодна анархічна, комуністична, лібертаріанська чи інша недержавна утопія не пройшли перевірку реальністю. 

Чи можуть люди обійтися без держави у сфері правосуддя? 

Частково – так: розвиваються альтернативні способи вирішити комерційні спори (за допомогою медіації), та й цифрові інструменти у правосудді можуть спростити непотрібні процедури. Та ні в кримінальному, ні в цивільному, ні у господарському процесі неможливо обійтися без держави як апеляційної інстанції, а головне – гаранта того, що за порушення правил настане покарання.

Стрілянина у Броварах – це демонополізація насильства. Тільки держава здатна збудувати систему противаг, котра стримуватиме такі випадки – і не тільки виїжджатиме на виклик, а й моніторитиме банди по всій країні і садитиме організаторів і замовників таких дійств на випередження. Інакше – чекаймо переділів у кожному місті з населенням більше 10 000 чоловік у такий самий спосіб.

Є ще десятки функцій, котрі не здатний забезпечити жоден інший інститут. 

Право на працю, на гідні умови і на винагороду за неї: без держави вугільна копанка в ДНР стає моделлю економіки. 

Без регулювання антимонопольної діяльності надто могутні гравці починають ставитися до держави як до елементу бізнес-моделі, мінімізуючи свої податки та залишаючи їй екологічні і соціальні проблеми на десятиліття вперед.

Найважливіша ж функція держави – це гарантія свободи. Можливість нам бути собою: вірити в те, в що ми хочемо, вільно пересуватися, зберігати приватність, обирати і бути обраними – або утриматися від вибору.

Свобода нерозривно пов’язана з пам’яттю і ідентичністю. Наше минуле – гіркий урок бездержавності, що мільйонами людських трагедій розказує ціну чужої опіки. Україна є єдиним місцем у світі, де можна повністю жити в нашій культурі.

Третє – Можливості для майбутнього

Два роки тому довелося побувати на заводі з виробництва віскі у Північній Ірландії. Під час візиту я запитав у директора з розвитку, у чому полягає його функція. Його відповідь була: “Через 20 років попит на дорогий 20-річний витриманий віскі у світі подвоїться. Моє завдання – закласти потужності сьогодні, щоб ми у майбутньому дали споживачу те, чого він потребує”.

Так само і держава має закладати сьогодні те, що дасть плоди через 20 років. У першу чергу це – знання. Так, існують приватні освітні системи – але вони доступні тільки тим, хто заплатить. 

Із освітою пов‘язана охорона здоров’я і культура: як ми можемо жити цікаво, весело, здорово, не знищуючи самі себе? Як ми співаємо, малюємо, танцюємо – і як держава нам допоможе у цьому? Без її підтримки і захисту ми стаємо споживачами-спонсорами чужих агресивних культурних продуктів, нав‘язаних на правах сильного – як це було останні 30 років з російським культурним продуктом, переносником “русского міра”. 

Є проблеми, котрі можна вирішити тільки у взаємодії з світом. 

Як стримати Росію від подальшої агресії в Європу?

Що будемо робити в умовах зміни клімату, коли може закінчитися питна вода в цілих макрорегіонах? 

Як діяти в умовах масових кліматичних міграцій з територій, підтоплених світовим океаном і випалених посухами, що почнуться вже найближчим часом?

Просто бути буфером між цивілізацією і диким полем буде марнуванням життєвого часу чергових поколінь. Необхідно будувати нашу державу так, щоб вона мала здатність думати про ці виклики і силу брати участь у їх вирішенні.

Читайте також: Мир як війна: сім фронтів наступу Росії на Україну

 

Насамкінець

Україна – це наш дім у великому світі. Без нього ми – провінція, ресурс для чужих проектів або вигнанці, що чекають милосердя. 

Країна – це душа, держава – це її фізичне тіло.

Наша держава – наче дуже тяжко хворий дім. 

Системно – машина працює неефективно, плодить корупцію і гальмує розвиток. 

Кадрово – з ганебним рівнем зарплат найкращі вимиваються в приватний сектор або в еміграцію. 

Ідейно – на службі перебувають сотні тих, кому ворожа сама ідея Незалежності. 

Та чи це привід його зруйнувати, та ще й в час бурі?

Ми – у набагато кращих умовах, ніж наші предки 50, 100 чи 200 років тому. Зміни не будуть легкими і швидкими. Результати настануть через десятиліття. 

З чого варто починати в умовах нашої Руїни?

Джерело: Українська правда

Меню

Потреба держави

Що призводить занепаду державних інституцій? Чим загрожує слабка держава? І чому ми потребуємо держави загалом? матеріал від Остапа Кривдика, керівника напряму “Україна і світ” Аналітичного центру УКУ для Української правди.

Уже нет смысла рассуждать о будущем Зеленского и такой Украины. Его нет. Лучше тщательно готовиться к жизни после коллапса. Вот где откроются гигантские возможности.
Юрій Романенко, керівник політичних програм Українського інституту майбутнього, 6 березня 2020 року

 

Переживаємо час, коли наша держава піддається сумніву. 

Коли мундир чи посвідчення приховує групу інтересів, коли родинні зв’язки руйнують компетентність і здатність очищуватися. 

Коли керманич на самому верху влади не має особливого впливу – закон не працює, рішення виконуються вибірково, корупційні мережі всередині фінансово-потокових відомств працюють на повну. Коли окремі регіональні еліти публічно демонструють зверхність до центральної влади – як, наприклад, харківський міні-олігарх Ярославський стосовно заступника голови ОДА Пастуха.

Зневага до держави походить із зневаги до влади і починає ставати суспільною нормою. Багато сучасних діячів і аналітиків вважають, що сучасна Україна, покруч УРСР і бандитської корумпованої олігархії, очолювана популістом, має померти. 

Та що будемо робити в період її клінічної смерті? Навіщо нам взагалі держава?

Світовий досвід

Війни перевізників у Броварах, коли сотня озброєних людей серед білого дня стріляли один в одного посеред житлового масиву, – не перше українське беззаконня. 

Пам‘ятаєте бурштинові війни, коли на Волині за контроль над видобутком зіткнулися самоорганізовані копачі і міліція? А перестрілку на Закарпатті через контроль контрабанди? 

Кожне село, містечко, місто має свої приклади – від зносу до встановлення “ларьків”, від забудови громадських просторів до незаконного видобутку піску чи вирубки лісу.

Україна – не унікальна: у Південно-Африканській республіці, найбагатшій і найрозвинутішій державі Африки, у 2000-х на “маршруточних війнах” вбивали понад 200 людей щороку. Горіли мікроавтобуси, місцеві “тітушки” різали шини, стріляли у водіїв, атакували пасажирів, щоб ті обрали не конкурентів.

Більше того, на фоні падіння апартеїду різні асоціації водіїв опиралися на “кришу” іншої політичної партії, використовуючи правоохоронців у своїх цілях. 

Безконтрольність і зловживання є по всьому світі – від руйнування селянами Бангладешу іригаційних каналів, щоб пустити більше води на свою ділянку, кривавих діамантів і контрабанди цінних порід дерева з території під назвою “Центральноафриканська республіка” до підпільного намиву золота в джунглях Амазонки із зливом ртутних відходів у найближчу річку. 

І чим слабша держава, тим більше активізуються місцеві, регіональні і міжнародні кримінальні мережі, транснаціональні корпорації, уряди інших держав, щоб паразитувати на слабких державних інститутах. 

В розвинутих державах таке, здавалося б, неможливо. От спробуйте нелегально намити бурштин на північному узбережжі Німеччини чи нарубати смерек в Норвегії – чим це закінчиться?

Але і вони не є гарантованими від таких прикрощів. Українські діаспоряни-американці розказували, як мафія ще на початку 90-х контролювала ринки і цілі квартали у містах США. 

Гетто передмість Парижу, емігрантські райони Брюсселя чи південний Чікаго живуть за своїми правилами, окремо від законів заможної і безпечної частини суспільства, а контрабанда цигарок з Флоріди в Нью-Йорк рятує місцевих курців від банкрутства. 

Наша відмінність – у тому, що ми – на війні за незалежність.

Український вимір

“Де можна взяти кілька запасних мішечків патронів до мого карабіну “Сайга”?” – запитує товариш, реагуючи на стрілянину у Броварах. Але зброя не вирішує основні питання: безпеки, свободи, розвитку, достатку. Більше того – де починають стріляти, там зникає освіта, медицина, торгівля, а часто – електрика, зв’язок, їжа і вода. 

Зникає основа – закон, правосуддя і правопорядок: їх заміняє груба сила.

Хто ж замість неї? 

Громадянське суспільство не може замінити собою державу – ціною героїзму і вигорання одиниць неможливо досягнути ефективності системи. 

Олігархічним корпораціям байдуже: в цілому їх цікавить виготовлення і збут сировинної продукції, а для цього достатньо охороняти периметр, зберегти логістичний ланцюжок і купити невтручання влади – так видобувають рідкоземельні метали в Демократичній республіці Конго. 

Конкретно взяте село чи місто не здатне захиститися від пандемії, зміни клімату чи міжнародної кримінальної контрабанди наркотиків або людей.

Цифрові технології не заміняють ні цінностей, ні знання, ні стратегічного бачення, ні волі. “Держава в смартфоні” не допоможе, якщо пропаде мобільний зв’язок чи грабіжник наставить пістолет. 

Вже сьогодні більшість пенсіонерів не можуть дозволити собі смартфон. Чи можна одним кліком відмінити автомат бандита чи окупанта?

Читайте також: Війна “виборами”. Як Росія намагається створити в Україні ілюзію миру на Донбасі

 

Навіщо нам держава?

Перше – Безпека

Ми воюємо з Росією – смертельним ворогом, котрий поставив собі за ціль стерти нас з історії, найманці якого готові розпорювати животи прихильникам нашої Незалежності. 

Чи можемо ми встояти проти неї без держави?

Тільки держава може творити авіацію, флот і ракетні війська, здатні досягати ворожої території. 

Тільки вона може утримувати сотню тисяч людей на фронті і ще сотні тисяч – в ротації і резерві. 

Тільки вона може апелювати до міжнародного права в ООН і просити санкцій проти агресора. 

Тільки вона створює і підтримує розвідку, прикордонні війська, внутрішню безпеку, систему вишколу і пенсійного забезпечення для оборонців.

Дискредитація держави, щоб, як у 1919-му, ми не хотіли захистити Україну – важлива частина війни. Та маси, котрі думають, що прийдуть тільки по активістів, глибоко помиляються. 

Після червоного терору проти священників і куркулів прийшов Голодомор. ХХІ століття не буде людянішим за ХХ-те: “можем повторить” уже стало нормою в Росії, в Криму – успішний тренінг по заміні населення, а Сибір і китайське пограниччя і досі потрібно освоювати… 

Коронавірус показав, наскільки ми є вразливими перед силами природи – і наскільки хаотичними є вчинки місцевих еліт, коли держава не працює. Пожежі і піщані бурі, від яких задихалася столиця, наступ шкідливих борщівника і амброзії, колапс комунальних мереж – все це задачі рівня держави.

Друге – Справедливість

Держава – це закон: правила, однакові для всіх. Альтернатива – “дикий Захід”: жодна анархічна, комуністична, лібертаріанська чи інша недержавна утопія не пройшли перевірку реальністю. 

Чи можуть люди обійтися без держави у сфері правосуддя? 

Частково – так: розвиваються альтернативні способи вирішити комерційні спори (за допомогою медіації), та й цифрові інструменти у правосудді можуть спростити непотрібні процедури. Та ні в кримінальному, ні в цивільному, ні у господарському процесі неможливо обійтися без держави як апеляційної інстанції, а головне – гаранта того, що за порушення правил настане покарання.

Стрілянина у Броварах – це демонополізація насильства. Тільки держава здатна збудувати систему противаг, котра стримуватиме такі випадки – і не тільки виїжджатиме на виклик, а й моніторитиме банди по всій країні і садитиме організаторів і замовників таких дійств на випередження. Інакше – чекаймо переділів у кожному місті з населенням більше 10 000 чоловік у такий самий спосіб.

Є ще десятки функцій, котрі не здатний забезпечити жоден інший інститут. 

Право на працю, на гідні умови і на винагороду за неї: без держави вугільна копанка в ДНР стає моделлю економіки. 

Без регулювання антимонопольної діяльності надто могутні гравці починають ставитися до держави як до елементу бізнес-моделі, мінімізуючи свої податки та залишаючи їй екологічні і соціальні проблеми на десятиліття вперед.

Найважливіша ж функція держави – це гарантія свободи. Можливість нам бути собою: вірити в те, в що ми хочемо, вільно пересуватися, зберігати приватність, обирати і бути обраними – або утриматися від вибору.

Свобода нерозривно пов’язана з пам’яттю і ідентичністю. Наше минуле – гіркий урок бездержавності, що мільйонами людських трагедій розказує ціну чужої опіки. Україна є єдиним місцем у світі, де можна повністю жити в нашій культурі.

Третє – Можливості для майбутнього

Два роки тому довелося побувати на заводі з виробництва віскі у Північній Ірландії. Під час візиту я запитав у директора з розвитку, у чому полягає його функція. Його відповідь була: “Через 20 років попит на дорогий 20-річний витриманий віскі у світі подвоїться. Моє завдання – закласти потужності сьогодні, щоб ми у майбутньому дали споживачу те, чого він потребує”.

Так само і держава має закладати сьогодні те, що дасть плоди через 20 років. У першу чергу це – знання. Так, існують приватні освітні системи – але вони доступні тільки тим, хто заплатить. 

Із освітою пов‘язана охорона здоров’я і культура: як ми можемо жити цікаво, весело, здорово, не знищуючи самі себе? Як ми співаємо, малюємо, танцюємо – і як держава нам допоможе у цьому? Без її підтримки і захисту ми стаємо споживачами-спонсорами чужих агресивних культурних продуктів, нав‘язаних на правах сильного – як це було останні 30 років з російським культурним продуктом, переносником “русского міра”. 

Є проблеми, котрі можна вирішити тільки у взаємодії з світом. 

Як стримати Росію від подальшої агресії в Європу?

Що будемо робити в умовах зміни клімату, коли може закінчитися питна вода в цілих макрорегіонах? 

Як діяти в умовах масових кліматичних міграцій з територій, підтоплених світовим океаном і випалених посухами, що почнуться вже найближчим часом?

Просто бути буфером між цивілізацією і диким полем буде марнуванням життєвого часу чергових поколінь. Необхідно будувати нашу державу так, щоб вона мала здатність думати про ці виклики і силу брати участь у їх вирішенні.

Читайте також: Мир як війна: сім фронтів наступу Росії на Україну

 

Насамкінець

Україна – це наш дім у великому світі. Без нього ми – провінція, ресурс для чужих проектів або вигнанці, що чекають милосердя. 

Країна – це душа, держава – це її фізичне тіло.

Наша держава – наче дуже тяжко хворий дім. 

Системно – машина працює неефективно, плодить корупцію і гальмує розвиток. 

Кадрово – з ганебним рівнем зарплат найкращі вимиваються в приватний сектор або в еміграцію. 

Ідейно – на службі перебувають сотні тих, кому ворожа сама ідея Незалежності. 

Та чи це привід його зруйнувати, та ще й в час бурі?

Ми – у набагато кращих умовах, ніж наші предки 50, 100 чи 200 років тому. Зміни не будуть легкими і швидкими. Результати настануть через десятиліття. 

З чого варто починати в умовах нашої Руїни?

Джерело: Українська правда