Які постаті роз’єднують, а які викликають консенсус в суспільстві – думки від Ярослава Грицака

Як змінювалось ставлення українців до Леніна і Сталіна протягом незалежності? Де й коли відбувся перший демонтаж пам’ятника Леніну? Та як вплинув Майдан на розвиток культури пам’яті в Україні?

На ці та багато інших питань відповідав доктор історичних наук, професор Українського Католицького Університету Ярослав Грицак під час онлайн-симпозіуму «Минуле, що не проминає: культура і політика пам’яті на пострадянському просторі», який організовувала Міжнародна асоціація гуманітаріїв спільно з Київським центром УКУ. Ділимось тезами, записаними під час його доповіді: «Культура пам’яті в сучасній Україні: приклади Леніна і Сталіна».

Основний підхід – співставляти наративи «зверху» і дискурси офіційні та неофіційні з рецепцією, яка є «знизу».

В Україні відсутній домінантний наратив, однак це не означає, що нема спроби його створити. На рівні рецепції він не існує.

В Україні існують різні моделі пам’яті:

  1. 1. Українська національна модель.
  2. 2. Російська імперська модель.
  3. 3. Радянська модель. Часто друга і третя зливаються в одну.

Тому існують образи двох Україн (це досить умовно і надто узагальнено): західної і східної.

В Україні сильна регіоналізація. 

Однак є загальні тенденції:

  • 1. Націоналізація простору, коли національний наратив набирає більшої значимості.
  • 2. Хоча існують різні моделі пам’яті, є «острівки» консенсусу – окремі події та окремі постаті.
  • 3. Попри сильний регіоналізм, регіонів нема (виняток Галичина, частково Волинь). Жодний регіон не є сталим.

Історична пам’ять є динамічною, в ній мало що є постійним.

Події, щодо яких є консенсус у суспільстві – дані за останні двадцять років:

  1. 1. Перемога СРСР у Великій вітчизняній війні
  2. 2. Хрещення Русі Володимиром Великим
  3. 3. Проголошення Незалежності України
  4. 4. Національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького
  5. 5. Ставлення до голоду (що він існував, був штучним та мав геноцидний характер)

Ділять Україну:

  1. 1. Ставлення до ОУН-УПА та Степана Бандери,
  2. 2. Ставлення до двох Майданів.

Найбільш консенсусні особи, що постають як негативні фігури в історії України:

  1. 1. Йосип Сталін (для західної України),
  2. 2. Степан Бандера (для східної України),
  3. 3. Змінна особа: спочатку був Горбачов, потім Петлюра, а після Другого Майдану – Ленін.

Тобто на даний момент Сталін, Бандера і Ленін – трійка найбільш негативних непопулярних фігур.

Зміни, які відбулись після Майдану:

  1. 1. Зросла кількість людей, які позитивно оцінюють роль ОУН-УПА і їм належить визнання як сил, що боролись за незалежність України.
  2. 2. Зменшилась кількість людей, що ностальгують за СРСР. Однак падіння почалось ще до Євромайдану. Виняток – Донбас.
  3. 3. Сталін і Ленін оцінюються як негативні фігури на території усієї України, за винятком Донбасу.

Гіпотеза: зміни в соціальній перцепції почались ще в нульові роки, а Майдан прискорив і зміцнив ці тенденції.

Онлайн-семінар: «Минуле, що не проминає: культура і політика пам’яті на пострадянському просторі», Київський центр УКУ, 1 грудня 2020 року

Ставлення до Сталіна

Дослідження початку 90-х рр засвідчують, більшість українців негативно ставились до Сталіна.

Дослідження 2011 р. показує, що у всіх регіонах і всіх соціально-вікових групах число тих, хто ставився негативно до встановлення пам’ятників, переважає число тих, хто ставився позитивно.

В контексті української національної пам’яті  Сталін пов’язаний з голодомором 32-33 рр.

Сталін в українському контексті тільки в одному випадку потрактовується відносно позитивно – як символ сильної руки, яка може навести порядок (за дослідженнями 2009 року).

 

Читайте також: Як лібералізм, демократія та принцип верховенства права рухаються урізнобіч – думки експертів

 

Ставлення до Леніна

Ставлення до Леніна є набагато різноманітнішим.

До проголошення незалежності в 90-ті рр. в Україні нараховувалось близько 5000 скульптур Леніна, близько 500 назв населених пунктів і 7000 назв вулиць пов’язувались з його іменем. 

Однак декомунізація розпочалась теж ще до розпаду СРСР. Перший демонтаж пам’ятника Леніну відбувся в серпні 1990 року в м. Червоноград. До проголошення Незалежності хвиля ленінопаду охопила всю Галичину і не залишилось жодного пам’ятника вождю.

На 2013 рік по всій території України залишилось половина від тих пам’ятників, що були в часи СРСР.

Переломний момент – Євромайдан.

Суттєва характеристика: Ленінопад в Україні був дуже тихим.
Більшість українців у 2016 році були проти демонтажу пам’ятників і проти перейменування міст. Однак ленінопад пройшов без акцій протесту (за винятком одного випадку).

Досвід України: чим менше реформ, тим більше історичної пам’яті.

Відео доповіді професора Грицака можна переглянути тут:

Автор: Ірина Фенно

Меню

Які постаті роз’єднують, а які викликають консенсус в суспільстві – думки від Ярослава Грицака

Як змінювалось ставлення українців до Леніна і Сталіна протягом незалежності? Де й коли відбувся перший демонтаж пам’ятника Леніну? Та як вплинув Майдан на розвиток культури пам’яті в Україні?

На ці та багато інших питань відповідав доктор історичних наук, професор Українського Католицького Університету Ярослав Грицак під час онлайн-симпозіуму «Минуле, що не проминає: культура і політика пам’яті на пострадянському просторі», який організовувала Міжнародна асоціація гуманітаріїв спільно з Київським центром УКУ. Ділимось тезами, записаними під час його доповіді: «Культура пам’яті в сучасній Україні: приклади Леніна і Сталіна».

Основний підхід – співставляти наративи «зверху» і дискурси офіційні та неофіційні з рецепцією, яка є «знизу».

В Україні відсутній домінантний наратив, однак це не означає, що нема спроби його створити. На рівні рецепції він не існує.

В Україні існують різні моделі пам’яті:

  1. 1. Українська національна модель.
  2. 2. Російська імперська модель.
  3. 3. Радянська модель. Часто друга і третя зливаються в одну.

Тому існують образи двох Україн (це досить умовно і надто узагальнено): західної і східної.

В Україні сильна регіоналізація. 

Однак є загальні тенденції:

  • 1. Націоналізація простору, коли національний наратив набирає більшої значимості.
  • 2. Хоча існують різні моделі пам’яті, є «острівки» консенсусу – окремі події та окремі постаті.
  • 3. Попри сильний регіоналізм, регіонів нема (виняток Галичина, частково Волинь). Жодний регіон не є сталим.

Історична пам’ять є динамічною, в ній мало що є постійним.

Події, щодо яких є консенсус у суспільстві – дані за останні двадцять років:

  1. 1. Перемога СРСР у Великій вітчизняній війні
  2. 2. Хрещення Русі Володимиром Великим
  3. 3. Проголошення Незалежності України
  4. 4. Національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького
  5. 5. Ставлення до голоду (що він існував, був штучним та мав геноцидний характер)

Ділять Україну:

  1. 1. Ставлення до ОУН-УПА та Степана Бандери,
  2. 2. Ставлення до двох Майданів.

Найбільш консенсусні особи, що постають як негативні фігури в історії України:

  1. 1. Йосип Сталін (для західної України),
  2. 2. Степан Бандера (для східної України),
  3. 3. Змінна особа: спочатку був Горбачов, потім Петлюра, а після Другого Майдану – Ленін.

Тобто на даний момент Сталін, Бандера і Ленін – трійка найбільш негативних непопулярних фігур.

Зміни, які відбулись після Майдану:

  1. 1. Зросла кількість людей, які позитивно оцінюють роль ОУН-УПА і їм належить визнання як сил, що боролись за незалежність України.
  2. 2. Зменшилась кількість людей, що ностальгують за СРСР. Однак падіння почалось ще до Євромайдану. Виняток – Донбас.
  3. 3. Сталін і Ленін оцінюються як негативні фігури на території усієї України, за винятком Донбасу.

Гіпотеза: зміни в соціальній перцепції почались ще в нульові роки, а Майдан прискорив і зміцнив ці тенденції.

Онлайн-семінар: «Минуле, що не проминає: культура і політика пам’яті на пострадянському просторі», Київський центр УКУ, 1 грудня 2020 року

Ставлення до Сталіна

Дослідження початку 90-х рр засвідчують, більшість українців негативно ставились до Сталіна.

Дослідження 2011 р. показує, що у всіх регіонах і всіх соціально-вікових групах число тих, хто ставився негативно до встановлення пам’ятників, переважає число тих, хто ставився позитивно.

В контексті української національної пам’яті  Сталін пов’язаний з голодомором 32-33 рр.

Сталін в українському контексті тільки в одному випадку потрактовується відносно позитивно – як символ сильної руки, яка може навести порядок (за дослідженнями 2009 року).

 

Читайте також: Як лібералізм, демократія та принцип верховенства права рухаються урізнобіч – думки експертів

 

Ставлення до Леніна

Ставлення до Леніна є набагато різноманітнішим.

До проголошення незалежності в 90-ті рр. в Україні нараховувалось близько 5000 скульптур Леніна, близько 500 назв населених пунктів і 7000 назв вулиць пов’язувались з його іменем. 

Однак декомунізація розпочалась теж ще до розпаду СРСР. Перший демонтаж пам’ятника Леніну відбувся в серпні 1990 року в м. Червоноград. До проголошення Незалежності хвиля ленінопаду охопила всю Галичину і не залишилось жодного пам’ятника вождю.

На 2013 рік по всій території України залишилось половина від тих пам’ятників, що були в часи СРСР.

Переломний момент – Євромайдан.

Суттєва характеристика: Ленінопад в Україні був дуже тихим.
Більшість українців у 2016 році були проти демонтажу пам’ятників і проти перейменування міст. Однак ленінопад пройшов без акцій протесту (за винятком одного випадку).

Досвід України: чим менше реформ, тим більше історичної пам’яті.

Відео доповіді професора Грицака можна переглянути тут:

Автор: Ірина Фенно