Як креативні індустрії впливають на розвиток маленьких міст – думки експертки

Нова й малодосліджена, одначе перспективна галузь економіки — креативні індустрії. Їх іще називають галузями майбутнього, адже у світі, який відходить від традиційного матеріального виробництва, зосередженого у великих містах, культурне підприємництво створює шанси для всіх, незалежно від місця проживання. Про особливості й неочевидні переваги життя в малих містах, глобальну динаміку та локальний патріотизм і шанси, які дає пандемія для розвитку креативних індустрій розповідає Ірина Старовойтписьменниця, культурологиня, викладачка Українського католицького університету. Матеріал створений в рамках проекту «Малі міста — великі ідеї» від Львівського медіафоруму.

 

На ваш погляд, наскільки близькою є перспектива того, що креативні індустрії можуть дати малим містам в Україні шанс на розвиток? Що для цього потрібно? 

Відразу розчарую: перспектива далека. І чимало містечок не зроблять цього стрибка лосося. Але малі міста, яким вдасться, стануть магнітами й дороговказами, з яких будуть брати приклад, і тоді ми як дорадники вже будемо цьому процесу непотрібні. Ми потрібні тим першим, щоб їх визнати,  мотивувати й підтримати.

Не секрет, що ситуація з малими містами й містечками в Україні складна. Малі міста стають іще меншими. Багато з них зазнали непоправних економічних, соціальних і демографічних втрат від початку української незалежності, коли попередні основи місцевої економіки виявились або застарілими й не дали собі ради у нових конкурентних умовах,  або розваленими (читайте: розкраденими) в 1990-ті і їм не створили заміни.

При цьому в нашій високоурбанізованій країні понад 30 млн мешканців живуть у містах, але тільки трохи більше 6 млн з них — у містах-мільйонниках. Тобто, 4 з 5 містян мешкають у менших містах і містечках. Проблеми менших міст, не обласних центрів, міст другої і третьої величини, напряму заторкують майже половину всіх українців, більше 18 млн.

Коли ми дивимось у бік Європи, то впадає в око, що Євросоюз — це територія малих міст: активних, живих, які добре адаптуються до змінних умов і щоразу знаходять свій ключ до майбутнього. Часто, думаючи і розважаючи вголос про креативність, ми тримаємо в голові образ міста-мільйонника з хмарочосами як основними атрибутами успіху і людьми-мурахами, які долають щодня на великих швидкостях  великі відстані.  Але чи довго можна витримувати такий темп і чи щасливі люди, родини, які живуть таким життям?

Мій досвід спілкування з європейцями засвідчує, що західна урбаністика висуває інші критерії успішності. У мегамістах людині важко впливати на обставини свого існування, до них можна тільки пристосуватися. Великі міста зациклені на фінансових та інформаційних потоках,  де людина — анонімний піксель. Натомість  малі міста є більш людиномірними. Важко уявити собі проєкт  «Теплий Лондон» чи «Теплий  Київ», зате легко — «Теплий Івано-Франківськ». Колись Гоголь сказав, що в Миргороді на версту ближче до неба, ніж у Петербурзі. 

 

Варто почитати: «Скільки коштує диплом?», – думки Ірини Старовойт

 

Чого бракує українським містам і містечкам для щастя? Робочих місць із конкурентними зарплатами. Пострадянська ментальність полягала в уявленні, що працевлаштовувати можуть хіба що люди від влади: директори заводів і фабрик, голови адміністрацій, мери, депутати. Суть креативних підходів якраз у тому, щоби змінити такий спосіб думання: по-іншому  бачити проблеми, шукати не перепони, а способи вирішення, нові ресурси, невпинно переймати досвід тих, кому вдалося, комунікувати, кооперуватися, ставати самозарадними.

Як викладачка УКУ я спілкуюся зі студентами з цілої України. Останніми роками частка розумних і амбітних вихідців з малих міст помітно збільшилася. Доступ до інтернету і якісного контенту вирівняв їхні шанси, щоб конкурувати з ровесниками з мегаполісів при вступі у престижні університети. Але коли я запитую, чи планують молоді люди повертатись у свої рідні містечка й міста, то вони кажуть, що там нема до чого повертатися.

Проте Україна не може розвиватися тільки в містах-мільйонниках. Ми не можемо тільки брати з регіонів, а повинні також туди спрямовувати енергію оновлення, самоврядності і освічених новочасних  людей. Реформа децентралізації запустила цей процес. Але його треба підтримати фахівцями й ресурсами.

Важко уявити собі проєкт «Теплий Лондон» чи «Теплий Київ», зате легко — «Теплий Івано-Франківськ», - Ірина Старовойт. Фото:theukrainians.org/

Містам потрібно знайти формулу переходу з минулого в майбутнє

Міста тривають  століттями, якщо вони витривалі. Тобто, кожне у свій спосіб, вони мають знайти формулу переходу з минулого в майбутнє. Ті, хто цього не роблять, — занепадають. На Європейському форумі креативних малих міст до мерів та управлінських команд було тільки одне питання: чи знаєте ви, куди рухаєтеся?

Визначення успішних моделей адаптації і трансформації українських малих міст перед локальними та глобальними викликами 21 століття може суттєво зменшити їхні ризики та підсилити їхню життєстійкість та фінансову спроможність. У фокус цього дослідження потрапили 12 на перший погляд досить не схожих малих міст, а саме: Бердянськ, Дрогобич, Кам’янець-Подільський, Маріуполь, Миргород, Мукачево, Нова Каховка, Олександрія, Острог, Слов’янськ, Умань, Шостка. 

Проте проблеми в багатьох із них спільні. Наприклад, майже скрізь бракує знань і розуміння, бракує тренінгів із розвитку культурного потенціалу та креативного підприємництва і серед місцевого бізнесу,  і серед міських управлінців, і навіть тих, які відповідають власне за культуру. Там, де є місцеві університети, інститути й коледжі, вони недостатньо інтегровані у розвиток свого міста або взагалі відсторонені. Управління культури слабкі й часто оперують застарілим репертуаром ідей про культуру міста та культуру в місті. 

Практично на всіх рівнях немає бачення цивілізаційних трендів: одна соціальна і економічна формація відійшла, інша ще не викристалізувалася. Більшість рішень про культуру ухвалюють інерційно. У містах, які вже демонструють значний креативний потенціал, як-от Кам’янець-Подільський, Маріуполь, Дрогобич, є відчуття, що треба наздогнати час, бо малі міста в Україні розсинхронізовані з містами-мільйонниками і зі столицею. Також там, де потенціал досить високий, він слабко включений в економічне бачення розвитку малого міста, недокомунікований, а тому й недобачений.

Є проблема анахронічних місцевих еліт, які не хочуть, щоб місто взагалі стриміло до якоїсь цивілізаційної зміни, а думають щороку в межах «перезимувати» і розплатитися за комуналку. Також малі міста швидко старіють, тільки одиниці з них мають за останні кілька років приплив проактивної молоді, і то радше з шокових причин війни і внутрішнього переселення, а отже, бракує локальних кадрів та цільової аудиторії для програм сталого розвитку.

Особливо прикро бачити, що місцеві творчі й бізнес-середовища відповідальних громадян — там, де вони виразно є, — водночас можуть бути фрагментовані, розсварені й поставлені в умови нездорової конкуренції за вельми обмежені ресурси. 

Разом з тим, майже кожне з досліджуваних міст має унікальний «закопаний скарб» у сфері креативного підприємництва. Хтось географічне розташування, хтось багату історичну, культурну чи індустріальну спадщину, хтось рекреаційний ресурс, хтось високу самозарадність мешканців і схильність до підприємництва, хтось навчальні заклади культурно-мистецького спрямування, а декотрі малі міста мають усі ці фактори разом узяті.

 

Варто почитати: Не Фейсбуком єдиним: як керівництво ОТГ комунікує і своїми мешканцями

 

Отож, на місцях потрібно підвищувати кваліфікацію тих, хто відповідає за стратегічний розвиток власних міст.  Дуже важливо запровадити систему пільг, і не тільки податкових, але й, скажімо, кредитних, для підприємців, які працюють у креативному секторі економіки. Вкрай необхідно вчитися позитивній конкуренції і розуміти креативні індустрії як гру з ненульовою сумою, де завжди можливий сценарій win-win, коли обоє чи всі троє виграють і ніхто не програє. А для цього треба переймати успішний досвід сусідів, вірити у власну спроможність, генерувати ідеї та долати чвари. Бо війна «Русі з Руссю», як діагностував іще в барокові часи Мелетій Смотрицький,  коли українці називали себе русинами, — то наша одвічна проблема.

Вкрай необхідно вчитися позитивній конкуренції і розуміти креативні індустрії як гру з ненульовою сумою, де завжди можливий сценарій win-win, коли обоє чи всі троє виграють і ніхто не програє.

Джерело: The Ukrainians

Меню

Як креативні індустрії впливають на розвиток маленьких міст - думки експертки

Нова й малодосліджена, одначе перспективна галузь економіки — креативні індустрії. Їх іще називають галузями майбутнього, адже у світі, який відходить від традиційного матеріального виробництва, зосередженого у великих містах, культурне підприємництво створює шанси для всіх, незалежно від місця проживання. Про особливості й неочевидні переваги життя в малих містах, глобальну динаміку та локальний патріотизм і шанси, які дає пандемія для розвитку креативних індустрій розповідає Ірина Старовойтписьменниця, культурологиня, викладачка Українського католицького університету. Матеріал створений в рамках проекту «Малі міста — великі ідеї» від Львівського медіафоруму.

 

На ваш погляд, наскільки близькою є перспектива того, що креативні індустрії можуть дати малим містам в Україні шанс на розвиток? Що для цього потрібно? 

Відразу розчарую: перспектива далека. І чимало містечок не зроблять цього стрибка лосося. Але малі міста, яким вдасться, стануть магнітами й дороговказами, з яких будуть брати приклад, і тоді ми як дорадники вже будемо цьому процесу непотрібні. Ми потрібні тим першим, щоб їх визнати,  мотивувати й підтримати.

Не секрет, що ситуація з малими містами й містечками в Україні складна. Малі міста стають іще меншими. Багато з них зазнали непоправних економічних, соціальних і демографічних втрат від початку української незалежності, коли попередні основи місцевої економіки виявились або застарілими й не дали собі ради у нових конкурентних умовах,  або розваленими (читайте: розкраденими) в 1990-ті і їм не створили заміни.

При цьому в нашій високоурбанізованій країні понад 30 млн мешканців живуть у містах, але тільки трохи більше 6 млн з них — у містах-мільйонниках. Тобто, 4 з 5 містян мешкають у менших містах і містечках. Проблеми менших міст, не обласних центрів, міст другої і третьої величини, напряму заторкують майже половину всіх українців, більше 18 млн.

Коли ми дивимось у бік Європи, то впадає в око, що Євросоюз — це територія малих міст: активних, живих, які добре адаптуються до змінних умов і щоразу знаходять свій ключ до майбутнього. Часто, думаючи і розважаючи вголос про креативність, ми тримаємо в голові образ міста-мільйонника з хмарочосами як основними атрибутами успіху і людьми-мурахами, які долають щодня на великих швидкостях  великі відстані.  Але чи довго можна витримувати такий темп і чи щасливі люди, родини, які живуть таким життям?

Мій досвід спілкування з європейцями засвідчує, що західна урбаністика висуває інші критерії успішності. У мегамістах людині важко впливати на обставини свого існування, до них можна тільки пристосуватися. Великі міста зациклені на фінансових та інформаційних потоках,  де людина — анонімний піксель. Натомість  малі міста є більш людиномірними. Важко уявити собі проєкт  «Теплий Лондон» чи «Теплий  Київ», зате легко — «Теплий Івано-Франківськ». Колись Гоголь сказав, що в Миргороді на версту ближче до неба, ніж у Петербурзі. 

 

Варто почитати: «Скільки коштує диплом?», – думки Ірини Старовойт

 

Чого бракує українським містам і містечкам для щастя? Робочих місць із конкурентними зарплатами. Пострадянська ментальність полягала в уявленні, що працевлаштовувати можуть хіба що люди від влади: директори заводів і фабрик, голови адміністрацій, мери, депутати. Суть креативних підходів якраз у тому, щоби змінити такий спосіб думання: по-іншому  бачити проблеми, шукати не перепони, а способи вирішення, нові ресурси, невпинно переймати досвід тих, кому вдалося, комунікувати, кооперуватися, ставати самозарадними.

Як викладачка УКУ я спілкуюся зі студентами з цілої України. Останніми роками частка розумних і амбітних вихідців з малих міст помітно збільшилася. Доступ до інтернету і якісного контенту вирівняв їхні шанси, щоб конкурувати з ровесниками з мегаполісів при вступі у престижні університети. Але коли я запитую, чи планують молоді люди повертатись у свої рідні містечка й міста, то вони кажуть, що там нема до чого повертатися.

Проте Україна не може розвиватися тільки в містах-мільйонниках. Ми не можемо тільки брати з регіонів, а повинні також туди спрямовувати енергію оновлення, самоврядності і освічених новочасних  людей. Реформа децентралізації запустила цей процес. Але його треба підтримати фахівцями й ресурсами.

Важко уявити собі проєкт «Теплий Лондон» чи «Теплий Київ», зате легко — «Теплий Івано-Франківськ», - Ірина Старовойт. Фото:theukrainians.org/

Містам потрібно знайти формулу переходу з минулого в майбутнє

Міста тривають  століттями, якщо вони витривалі. Тобто, кожне у свій спосіб, вони мають знайти формулу переходу з минулого в майбутнє. Ті, хто цього не роблять, — занепадають. На Європейському форумі креативних малих міст до мерів та управлінських команд було тільки одне питання: чи знаєте ви, куди рухаєтеся?

Визначення успішних моделей адаптації і трансформації українських малих міст перед локальними та глобальними викликами 21 століття може суттєво зменшити їхні ризики та підсилити їхню життєстійкість та фінансову спроможність. У фокус цього дослідження потрапили 12 на перший погляд досить не схожих малих міст, а саме: Бердянськ, Дрогобич, Кам’янець-Подільський, Маріуполь, Миргород, Мукачево, Нова Каховка, Олександрія, Острог, Слов’янськ, Умань, Шостка. 

Проте проблеми в багатьох із них спільні. Наприклад, майже скрізь бракує знань і розуміння, бракує тренінгів із розвитку культурного потенціалу та креативного підприємництва і серед місцевого бізнесу,  і серед міських управлінців, і навіть тих, які відповідають власне за культуру. Там, де є місцеві університети, інститути й коледжі, вони недостатньо інтегровані у розвиток свого міста або взагалі відсторонені. Управління культури слабкі й часто оперують застарілим репертуаром ідей про культуру міста та культуру в місті. 

Практично на всіх рівнях немає бачення цивілізаційних трендів: одна соціальна і економічна формація відійшла, інша ще не викристалізувалася. Більшість рішень про культуру ухвалюють інерційно. У містах, які вже демонструють значний креативний потенціал, як-от Кам’янець-Подільський, Маріуполь, Дрогобич, є відчуття, що треба наздогнати час, бо малі міста в Україні розсинхронізовані з містами-мільйонниками і зі столицею. Також там, де потенціал досить високий, він слабко включений в економічне бачення розвитку малого міста, недокомунікований, а тому й недобачений.

Є проблема анахронічних місцевих еліт, які не хочуть, щоб місто взагалі стриміло до якоїсь цивілізаційної зміни, а думають щороку в межах «перезимувати» і розплатитися за комуналку. Також малі міста швидко старіють, тільки одиниці з них мають за останні кілька років приплив проактивної молоді, і то радше з шокових причин війни і внутрішнього переселення, а отже, бракує локальних кадрів та цільової аудиторії для програм сталого розвитку.

Особливо прикро бачити, що місцеві творчі й бізнес-середовища відповідальних громадян — там, де вони виразно є, — водночас можуть бути фрагментовані, розсварені й поставлені в умови нездорової конкуренції за вельми обмежені ресурси. 

Разом з тим, майже кожне з досліджуваних міст має унікальний «закопаний скарб» у сфері креативного підприємництва. Хтось географічне розташування, хтось багату історичну, культурну чи індустріальну спадщину, хтось рекреаційний ресурс, хтось високу самозарадність мешканців і схильність до підприємництва, хтось навчальні заклади культурно-мистецького спрямування, а декотрі малі міста мають усі ці фактори разом узяті.

 

Варто почитати: Не Фейсбуком єдиним: як керівництво ОТГ комунікує і своїми мешканцями

 

Отож, на місцях потрібно підвищувати кваліфікацію тих, хто відповідає за стратегічний розвиток власних міст.  Дуже важливо запровадити систему пільг, і не тільки податкових, але й, скажімо, кредитних, для підприємців, які працюють у креативному секторі економіки. Вкрай необхідно вчитися позитивній конкуренції і розуміти креативні індустрії як гру з ненульовою сумою, де завжди можливий сценарій win-win, коли обоє чи всі троє виграють і ніхто не програє. А для цього треба переймати успішний досвід сусідів, вірити у власну спроможність, генерувати ідеї та долати чвари. Бо війна «Русі з Руссю», як діагностував іще в барокові часи Мелетій Смотрицький,  коли українці називали себе русинами, — то наша одвічна проблема.

Вкрай необхідно вчитися позитивній конкуренції і розуміти креативні індустрії як гру з ненульовою сумою, де завжди можливий сценарій win-win, коли обоє чи всі троє виграють і ніхто не програє.

Джерело: The Ukrainians