Між парламентом і конгресом – де пролягають межі співпраці

 Чому стратегічно важливою для українського парламенту є співпраця з Конгресом Сполучених Штатів Америки? Які для цього існують передумови, напрямки й політичні чи економічні ризики? Та чому поглиблення цієї співпраці вигідно не тільки Україні, а й вплине на забезпечення геополітичного балансу у цілому світі? – пропозиції відповідей в дослідженні Аналітичного центру УКУ.

Дослідження «Стратегія міжпарламентської співпраці між Україною та США» передбачає напрацювання рекомендацій для українських парламентарів щодо співпраці з Конгресом США у вимірах політичних ризиків, напрямків та організаційних основ для співпраці.

ДослідникОстап Кривдик, керівник напряму «Україна і світ», експерт з міжнародної політики і безпеки.

Дослідження проводилося на замовлення комітету у закордонних справах Верховної Ради України. Через домовленість із замовником, не можемо публікувати повний текст роботи, але ділимось головними думками.

 «Свобода — це не те саме, що й незалежність. Американці ніколи не підтримають тих, хто бореться за незалежність для того, щоби замінити колишню тиранію місцевим деспотизмом. Вони не допомагатимуть тим, хто просуває самовбивчий націоналізм, базований на етнічній ненависті».

Це — слова американського президента Джорджа Буша-старшого, виголошені ним у Верховній Раді України 1 серпня 1991 року, за три тижні до путчу в Москві й проголошення незалежності України. 

Це не єдині хибні висловлювання (і дії) американського високопосадовця щодо нашої держави впродовж останніх 30 років, що базуються як на нерозумінні України, так і на можливому впливі зовнішніх чинників.

У балансі влади в США Конгрес відіграє особливу роль. Через законодавство він задає стратегію міждержавних відносин на десятиліття, корегуючи за потреби оперативні помилки виконавчої влади. Голосування за державний бюджет дає Конгресу можливість фінансово підтримати стратегічно важливі напрями зовнішньої політики, а механізм парламентської підзвітності робить процеси публічними та, у випадку порушень, дає шанс на справедливість. Тому міжпарламентські відносини між США та Україною є як стратегуючим механізмом, так і запобіжником помилок з великою ціною.

Конгрес США, як незалежна гілка влади, накопичує власну експертизу. Саме тому співпраця між нашими парламентами є не менш важливою, ніж між лідерами виконавчої влади. Конгресмени та сенатори, котрі десятиліттями займаються розвитком відносин з Україною, а також їхні радники, володіють потужною інституційною пам’яттю, концептуальним баченням та досвідом, що часто перевищує аналогічні в інших інституціях, за винятком хіба що Державного Департаменту США. Саме вони є авторами ключових резолюцій на підтримку України та ініціаторами виділення грошової допомоги, що сягає сотень мільйонів доларів.

Основою моєї дослідницької ангажованості (implied bias) є переконання в тому, що Україна, з розташуванням на межі між Азією та Європою, а також на вісі Півночі та Півдня Європи, є одним із ключових геополітичних вузлів світу, на рівні з Єгиптом, Колумбією та Індонезією. 

У зв’язку з цим, наша держава відіграє особливу роль не тільки «щита Європи» як континенту вільних людей, миру і процвітання, але й цивілізаційного пограниччя всього вільного світу, що стримує Росію та інші невільні сили від експансії на Захід. Крім того, вплив України на Росію глибоко недооцінений світовими аналітиками та політиками: майбутнє України (вільної або поневоленої) визначить долю Росії, а майбутнє Росії визначить долю світу.

 

Читайте також: Від сайту до YouTube-каналу — як керівництво об’єднаних громад комунікує з мешканцями

 

Отже, для США Україна могла б стати однією з опор у Європі — безпековою, економічною, світоглядною, а для України США могли б стати країною-гарантом, тією мірою, якою вони є для Японії чи Південної Кореї. Наразі така ідея може виглядати фантастичною, але ще 30 років тому сама незалежність України (у тому числі для президента Буша-старшого) також видавалася неможливою.

Світоглядною основою цього дослідження є такі теоретичні школи міжнародних відносин, як конструктивізм (ідеї та ідентичності створюють структури, котрі в свою чергу визначають безпеку та торгівлю) з елементами неореалізму (анархічність світової системи змушує держави опиратися на силу).

Остап Кривдик - експерт Аналітичного центру УКУ з міжнародної політики і безпеки.

Основним методом дослідження було обрано метод експертних інтерв’ю, у межах якого опитано 15 людей, глибоко залучених у міжпарламентську взаємодію між Україною та США — українських та американських чинних та колишніх політиків, дипломатів, аналітиків, працівників Апарату Верховної Ради та Конгресу США, а також чільних представників української діаспори в США. Для більшої відвертості інтерв’ю були записані на умовах Chatham House rules (позиції можуть цитуватися, проте ні ім’я, ні обставини не можуть бути розкриті).

 

Для дослідження було проаналізовано чинне українське та американське законодавство, а також використано напрацювання інших мозкових центрів у цій галузі, насамперед Фундації «Україна-США», що вже більше як 25 років працює з міжпарламентськими контактами і є носієм безцінного інституційного досвіду.

Дослідження було проведене за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Цей продукт є авторським та не відображає поглядів та позицій Аналітичного Центру УКУ та МБФ «Відродження». Його варто сприймати не як інструкцію до використання, а радше як запрошення до дискусії про те, як Верховна Рада України може ефективніше взаємодіяти з Конгресом США у критично важливий період української війни за Незалежність. Через домовленість із замовником не можемо публікувати повну версію результатів дослідження.

Меню

Між парламентом і конгресом – де пролягають межі співпраці

 Чому стратегічно важливою для українського парламенту є співпраця з Конгресом Сполучених Штатів Америки? Які для цього існують передумови, напрямки й політичні чи економічні ризики? Та чому поглиблення цієї співпраці вигідно не тільки Україні, а й вплине на забезпечення геополітичного балансу у цілому світі? – пропозиції відповідей в дослідженні Аналітичного центру УКУ.

Дослідження «Стратегія міжпарламентської співпраці між Україною та США» передбачає напрацювання рекомендацій для українських парламентарів щодо співпраці з Конгресом США у вимірах політичних ризиків, напрямків та організаційних основ для співпраці.

ДослідникОстап Кривдик, керівник напряму «Україна і світ», експерт з міжнародної політики і безпеки.

Дослідження проводилося на замовлення комітету у закордонних справах Верховної Ради України. Через домовленість із замовником, не можемо публікувати повний текст роботи, але ділимось головними думками.

 «Свобода — це не те саме, що й незалежність. Американці ніколи не підтримають тих, хто бореться за незалежність для того, щоби замінити колишню тиранію місцевим деспотизмом. Вони не допомагатимуть тим, хто просуває самовбивчий націоналізм, базований на етнічній ненависті».

Це — слова американського президента Джорджа Буша-старшого, виголошені ним у Верховній Раді України 1 серпня 1991 року, за три тижні до путчу в Москві й проголошення незалежності України. 

Це не єдині хибні висловлювання (і дії) американського високопосадовця щодо нашої держави впродовж останніх 30 років, що базуються як на нерозумінні України, так і на можливому впливі зовнішніх чинників.

У балансі влади в США Конгрес відіграє особливу роль. Через законодавство він задає стратегію міждержавних відносин на десятиліття, корегуючи за потреби оперативні помилки виконавчої влади. Голосування за державний бюджет дає Конгресу можливість фінансово підтримати стратегічно важливі напрями зовнішньої політики, а механізм парламентської підзвітності робить процеси публічними та, у випадку порушень, дає шанс на справедливість. Тому міжпарламентські відносини між США та Україною є як стратегуючим механізмом, так і запобіжником помилок з великою ціною.

Конгрес США, як незалежна гілка влади, накопичує власну експертизу. Саме тому співпраця між нашими парламентами є не менш важливою, ніж між лідерами виконавчої влади. Конгресмени та сенатори, котрі десятиліттями займаються розвитком відносин з Україною, а також їхні радники, володіють потужною інституційною пам’яттю, концептуальним баченням та досвідом, що часто перевищує аналогічні в інших інституціях, за винятком хіба що Державного Департаменту США. Саме вони є авторами ключових резолюцій на підтримку України та ініціаторами виділення грошової допомоги, що сягає сотень мільйонів доларів.

Основою моєї дослідницької ангажованості (implied bias) є переконання в тому, що Україна, з розташуванням на межі між Азією та Європою, а також на вісі Півночі та Півдня Європи, є одним із ключових геополітичних вузлів світу, на рівні з Єгиптом, Колумбією та Індонезією. 

У зв’язку з цим, наша держава відіграє особливу роль не тільки «щита Європи» як континенту вільних людей, миру і процвітання, але й цивілізаційного пограниччя всього вільного світу, що стримує Росію та інші невільні сили від експансії на Захід. Крім того, вплив України на Росію глибоко недооцінений світовими аналітиками та політиками: майбутнє України (вільної або поневоленої) визначить долю Росії, а майбутнє Росії визначить долю світу.

 

Читайте також: Від сайту до YouTube-каналу — як керівництво об’єднаних громад комунікує з мешканцями

 

Отже, для США Україна могла б стати однією з опор у Європі — безпековою, економічною, світоглядною, а для України США могли б стати країною-гарантом, тією мірою, якою вони є для Японії чи Південної Кореї. Наразі така ідея може виглядати фантастичною, але ще 30 років тому сама незалежність України (у тому числі для президента Буша-старшого) також видавалася неможливою.

Світоглядною основою цього дослідження є такі теоретичні школи міжнародних відносин, як конструктивізм (ідеї та ідентичності створюють структури, котрі в свою чергу визначають безпеку та торгівлю) з елементами неореалізму (анархічність світової системи змушує держави опиратися на силу).

Остап Кривдик - експерт Аналітичного центру УКУ з міжнародної політики і безпеки.

Основним методом дослідження було обрано метод експертних інтерв’ю, у межах якого опитано 15 людей, глибоко залучених у міжпарламентську взаємодію між Україною та США — українських та американських чинних та колишніх політиків, дипломатів, аналітиків, працівників Апарату Верховної Ради та Конгресу США, а також чільних представників української діаспори в США. Для більшої відвертості інтерв’ю були записані на умовах Chatham House rules (позиції можуть цитуватися, проте ні ім’я, ні обставини не можуть бути розкриті).

 

Для дослідження було проаналізовано чинне українське та американське законодавство, а також використано напрацювання інших мозкових центрів у цій галузі, насамперед Фундації «Україна-США», що вже більше як 25 років працює з міжпарламентськими контактами і є носієм безцінного інституційного досвіду.

Дослідження було проведене за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Цей продукт є авторським та не відображає поглядів та позицій Аналітичного Центру УКУ та МБФ «Відродження». Його варто сприймати не як інструкцію до використання, а радше як запрошення до дискусії про те, як Верховна Рада України може ефективніше взаємодіяти з Конгресом США у критично важливий період української війни за Незалежність. Через домовленість із замовником не можемо публікувати повну версію результатів дослідження.