Освіта майбутнього. Якими мають бути університети?

Сьогодні, думаючи про майбутнє університетів, я запитую себе наскільки це майбутнє пов’язане з бажанням та здатністю університетів генерувати суспільний капітал? Про роль університетів у розвитку демократії та про «університет, який служить» читайте в колонці від Володимира Турчиновського.

До питання майбутнього університетів можна підходити з різних перспектив. Можна, скажімо, розпочати з аналізу досвіду функціонування вищої освіти в умовах «ковідного року». Можна також підійти з перспективи «цифрового світу» та його впливу на освітні і дослідницькі моделі університетів. Можна спробувати подивитися на демографічну перспективу (йдеться про ідею освіти впродовж життя та міграційні студентські потоки). А можна підходити з точки зору освітнього ринку й аналізу його динаміки і потреб, з надією виплисти на свій «блакитний океан».

У розмові про майбутнє освіти годі обійтися без аналізу фінансових моделей університетів та забезпечення ресурсів для їхньої життєдіяльності. Є ще важливі блоки запитань, пов’язані з забезпеченням якості освіти, зростанням конкурентності на освітньому полі та важливості формування конкурентно-партнерського типу стосунків і взаємодії. І це лишень початок переліку тем, над яким слід попрацювати, щоб вийти на цілісну картину університетського майбутнього.

Сьогодні, думаючи про майбутнє університетів, я запитую себе наскільки це майбутнє пов’язане з бажанням та здатністю університетів бути генераторами суспільного капіталу, який може існувати лише в системі координат, заданої довірою, солідарністю та служінням?

Щоб відповісти на це питання слід, перш за все, дати собі відповідь — наскільки ми готові дивитися на освіту та підходити до неї як до «спільного блага»? Розуміючи при цьому, що освіта в цілому, а зокрема, університетська є спільним благом не лише тому, що передбачає спільну для усіх користь, а й передусім тому, що ставить перед нами вимогу співвідповідальності за плекання цього спільного блага. Дискурс та практика «спільного блага» та «спільної відповідальності» ведуть нас до витоків «суспільного капіталу».

Успіх «демократії» насправді не лише у процедурах, суспільних алгоритмах та ефективності. Він у силі розуміння та визнанні простого факту, що ключовим ресурсом для розвитку демократії є суспільний капітал. Без властивого суспільного капіталу «процедурна демократія» стає вразливою на спокуси тоталітаризму. Як і кожен капітал, суспільний починає працювати тоді, коли у нього інвестують. Якщо його не поповнювати, або ще гірше — зловживати ним, то він швидко почне дрібніти та зменшуватися, а його дефіцит виявляє себе як досвід взаємної недовіри, самотності та розгубленості. Фраза «alone together» («самотні разом») є доброю ілюстрацією того, що переживають сьогодні багато з нас у гіпертехнологічному просторі сучасної комунікації.

У проєкції на політичну площину ми можемо зрозуміти, якою є політика у просторі з дефіцитом суспільного капіталу та як можуть виглядати політичні процеси у суспільстві з хорошим запасом суспільного капіталу. Зрештою, смугу невизначеності та викликів, спричинену пандемією, швидше та успішніше проходять суспільства з високим рівнем суспільної довіри та еластичною суспільною мережею взаємодії і підтримки.

Під цим оглядом суспільний капітал є передусім взаємною та дієвою солідарністю щодо цінностей, гідності і того, що я би назвав суспільною «моральною візією». Якщо говорити про конкретну особу, то «моральна візія» є одразу інтуїтивно зрозумілою: я не завжди можу мати ясність щодо свого особистого майбутнього, скажімо, щодо моєї професійної діяльності, натомість було б дивно, якщо б я, думаючи про майбутнє, не бачив себе у ньому людиною доброю, справедливою, чесною. Вміння думати про своє майбутнє моральними категоріями (і у цьому сенсі бути «моральним візіонером») — є питомо людським досвідом.

Тому, якщо думати категоріями «суспільної моральної візії», то суспільний капітал також передбачає певну якість наших стосунків, спілкування та взаємодії. Іншими словами, не на кожному ґрунті цей капітал зможе прорости і зростати. Добрим індикатором рівня суспільного капіталу є взаємна готовність (або її відсутність) послужити один одному, підтримати іншого, пожертвувати чимось заради іншого. Словом, суспільний капітал виростає на ґрунті людських чеснот.

Буквально за два місяці перед появою вірусу Covid-19 Папа Франциск проголосив свою ініціативу Global Compact on Education, декларуючи, що освіта заслуговує на те, щоб стати всезагальним проєктом солідарності усього людства.

Папа говорить, що нам усім потрібно мати три рівні відваги, щоб успішно розвивати цей проєкт:

  1. 1) відвагу поставити особу та її гідність в центрі наших зусиль;
  2. 2) відвагу кожного творчо та відповідально інвестувати своє «серце, вміння та енергію»;
  3. 3) відвагу виховувати та плекати осіб, які прагнутимуть служити спільноті. «Найвище служіння освіти полягає у приготуванні до служіння», — говорить Папа.

Освіта, як своєрідна екосистема «людського духу» потребує нашої солідарної уваги, турботи і відповідальності. Здоров’я нашої освітньої екосистеми є гарантом якості, життєдайності та дієвості нашого «суспільного капіталу». Думаю, що такий підхід можна було б окреслити як «моральну візію», коли йдеться про освіту в цілому та про університетську освіту зокрема.

Декілька слів про Український католицький університет. Ми розпочали реалізацію стратегії 2025, філософія якої сконцентрована у гаслі «Університет, який служить».

Одним із ключових елементів стратегії є профіль випускника-2025. До певної міри цей профіль у його фінальній версії виявився навіть дещо несподіваним для його розробників та нашої університетської команди. Головна несподіванка полягає у тому, що вага (або частка) «знань» (у розумінні контенту), які студент здобуває в університеті, становить орієнтовно 20% від загальної «ваги» профілю випускника. Якщо до контенту додамо ще пакет із навичками, то разом вони «заважать» орієнтовно 40% профілю. Решта 60% — припадає на формування довготермінових життєвих установок (life-long attitudes), що включає світоглядні моменти, моральний хребет і будування тривалих суспільних стосунків солідарності.

Для цього, щоб цей профіль випускника почав втілюватися, необхідно сформувати відповідну університетську екосистему, яка інтегрує системи створення і передачі знань та процеси набуття навичок у широкий контекст цілісного людського розвитку. Якщо говорити метафорично, то наша університетська екосистема мала би розгортатися навколо п’ятьох сюжетних ліній, які взаємно переплітаються та збагачують одна одну.

 Мова йде про лінію свободи із фокусом на вихованні вільних людей;

  • —  про лінію людяності, себто про розуміння людського розвитку як процесу розгортання людськості у людяність;
  • —  про лінію паломництва (лінію часу, сенсів, цінностей, покликання);
  • —  про лінію служіння з темами солідарності, спільнотності і суспільної взаємодії.

У простір цих чотирьох сюжетних ліній інтегрується ще один сюжет, а саме:

 — лінія академічної досконалості з темами та завданнями щодо інноваційного навчання, досліджень, професійного розвитку, міждисциплінарності та міжнародності.

Плекаючи академічну досконалість, нам слід уникнути пастки «досконалості задля досконалості», «рейтинговості задля рейтинговості», «елітності задля елітності». Тому, у нас лінія академічної досконалості розгортається у силових лініях свободи, людяності, паломництва та служіння. У цьому, зрештою, і динаміка розвитку суспільного капіталу.

 

Джерело: Новое Время

Меню

Освіта майбутнього. Якими мають бути університети?

Сьогодні, думаючи про майбутнє університетів, я запитую себе наскільки це майбутнє пов’язане з бажанням та здатністю університетів генерувати суспільний капітал? Про роль університетів у розвитку демократії та про «університет, який служить» читайте в колонці від Володимира Турчиновського.

До питання майбутнього університетів можна підходити з різних перспектив. Можна, скажімо, розпочати з аналізу досвіду функціонування вищої освіти в умовах «ковідного року». Можна також підійти з перспективи «цифрового світу» та його впливу на освітні і дослідницькі моделі університетів. Можна спробувати подивитися на демографічну перспективу (йдеться про ідею освіти впродовж життя та міграційні студентські потоки). А можна підходити з точки зору освітнього ринку й аналізу його динаміки і потреб, з надією виплисти на свій «блакитний океан».

У розмові про майбутнє освіти годі обійтися без аналізу фінансових моделей університетів та забезпечення ресурсів для їхньої життєдіяльності. Є ще важливі блоки запитань, пов’язані з забезпеченням якості освіти, зростанням конкурентності на освітньому полі та важливості формування конкурентно-партнерського типу стосунків і взаємодії. І це лишень початок переліку тем, над яким слід попрацювати, щоб вийти на цілісну картину університетського майбутнього.

Сьогодні, думаючи про майбутнє університетів, я запитую себе наскільки це майбутнє пов’язане з бажанням та здатністю університетів бути генераторами суспільного капіталу, який може існувати лише в системі координат, заданої довірою, солідарністю та служінням?

Щоб відповісти на це питання слід, перш за все, дати собі відповідь — наскільки ми готові дивитися на освіту та підходити до неї як до «спільного блага»? Розуміючи при цьому, що освіта в цілому, а зокрема, університетська є спільним благом не лише тому, що передбачає спільну для усіх користь, а й передусім тому, що ставить перед нами вимогу співвідповідальності за плекання цього спільного блага. Дискурс та практика «спільного блага» та «спільної відповідальності» ведуть нас до витоків «суспільного капіталу».

Успіх «демократії» насправді не лише у процедурах, суспільних алгоритмах та ефективності. Він у силі розуміння та визнанні простого факту, що ключовим ресурсом для розвитку демократії є суспільний капітал. Без властивого суспільного капіталу «процедурна демократія» стає вразливою на спокуси тоталітаризму. Як і кожен капітал, суспільний починає працювати тоді, коли у нього інвестують. Якщо його не поповнювати, або ще гірше — зловживати ним, то він швидко почне дрібніти та зменшуватися, а його дефіцит виявляє себе як досвід взаємної недовіри, самотності та розгубленості. Фраза «alone together» («самотні разом») є доброю ілюстрацією того, що переживають сьогодні багато з нас у гіпертехнологічному просторі сучасної комунікації.

У проєкції на політичну площину ми можемо зрозуміти, якою є політика у просторі з дефіцитом суспільного капіталу та як можуть виглядати політичні процеси у суспільстві з хорошим запасом суспільного капіталу. Зрештою, смугу невизначеності та викликів, спричинену пандемією, швидше та успішніше проходять суспільства з високим рівнем суспільної довіри та еластичною суспільною мережею взаємодії і підтримки.

Під цим оглядом суспільний капітал є передусім взаємною та дієвою солідарністю щодо цінностей, гідності і того, що я би назвав суспільною «моральною візією». Якщо говорити про конкретну особу, то «моральна візія» є одразу інтуїтивно зрозумілою: я не завжди можу мати ясність щодо свого особистого майбутнього, скажімо, щодо моєї професійної діяльності, натомість було б дивно, якщо б я, думаючи про майбутнє, не бачив себе у ньому людиною доброю, справедливою, чесною. Вміння думати про своє майбутнє моральними категоріями (і у цьому сенсі бути «моральним візіонером») — є питомо людським досвідом.

Тому, якщо думати категоріями «суспільної моральної візії», то суспільний капітал також передбачає певну якість наших стосунків, спілкування та взаємодії. Іншими словами, не на кожному ґрунті цей капітал зможе прорости і зростати. Добрим індикатором рівня суспільного капіталу є взаємна готовність (або її відсутність) послужити один одному, підтримати іншого, пожертвувати чимось заради іншого. Словом, суспільний капітал виростає на ґрунті людських чеснот.

Буквально за два місяці перед появою вірусу Covid-19 Папа Франциск проголосив свою ініціативу Global Compact on Education, декларуючи, що освіта заслуговує на те, щоб стати всезагальним проєктом солідарності усього людства.

Папа говорить, що нам усім потрібно мати три рівні відваги, щоб успішно розвивати цей проєкт:

  1. 1) відвагу поставити особу та її гідність в центрі наших зусиль;
  2. 2) відвагу кожного творчо та відповідально інвестувати своє «серце, вміння та енергію»;
  3. 3) відвагу виховувати та плекати осіб, які прагнутимуть служити спільноті. «Найвище служіння освіти полягає у приготуванні до служіння», — говорить Папа.

Освіта, як своєрідна екосистема «людського духу» потребує нашої солідарної уваги, турботи і відповідальності. Здоров’я нашої освітньої екосистеми є гарантом якості, життєдайності та дієвості нашого «суспільного капіталу». Думаю, що такий підхід можна було б окреслити як «моральну візію», коли йдеться про освіту в цілому та про університетську освіту зокрема.

Декілька слів про Український католицький університет. Ми розпочали реалізацію стратегії 2025, філософія якої сконцентрована у гаслі «Університет, який служить».

Одним із ключових елементів стратегії є профіль випускника-2025. До певної міри цей профіль у його фінальній версії виявився навіть дещо несподіваним для його розробників та нашої університетської команди. Головна несподіванка полягає у тому, що вага (або частка) «знань» (у розумінні контенту), які студент здобуває в університеті, становить орієнтовно 20% від загальної «ваги» профілю випускника. Якщо до контенту додамо ще пакет із навичками, то разом вони «заважать» орієнтовно 40% профілю. Решта 60% — припадає на формування довготермінових життєвих установок (life-long attitudes), що включає світоглядні моменти, моральний хребет і будування тривалих суспільних стосунків солідарності.

Для цього, щоб цей профіль випускника почав втілюватися, необхідно сформувати відповідну університетську екосистему, яка інтегрує системи створення і передачі знань та процеси набуття навичок у широкий контекст цілісного людського розвитку. Якщо говорити метафорично, то наша університетська екосистема мала би розгортатися навколо п’ятьох сюжетних ліній, які взаємно переплітаються та збагачують одна одну.

 Мова йде про лінію свободи із фокусом на вихованні вільних людей;

  • —  про лінію людяності, себто про розуміння людського розвитку як процесу розгортання людськості у людяність;
  • —  про лінію паломництва (лінію часу, сенсів, цінностей, покликання);
  • —  про лінію служіння з темами солідарності, спільнотності і суспільної взаємодії.

У простір цих чотирьох сюжетних ліній інтегрується ще один сюжет, а саме:

 — лінія академічної досконалості з темами та завданнями щодо інноваційного навчання, досліджень, професійного розвитку, міждисциплінарності та міжнародності.

Плекаючи академічну досконалість, нам слід уникнути пастки «досконалості задля досконалості», «рейтинговості задля рейтинговості», «елітності задля елітності». Тому, у нас лінія академічної досконалості розгортається у силових лініях свободи, людяності, паломництва та служіння. У цьому, зрештою, і динаміка розвитку суспільного капіталу.

 

Джерело: Новое Время