Свобода віросповідання та національна безпека: чому важливий етичний підхід?

Аналітичний центр УКУ розпочав серію з семи тематичних обговорень у межах проєкту «Етичний підхід до формування публічних політик». Метою є консультації з експертами/-ками та впливовцями/-ицями щодо удосконалення інструменту етичної перевірки публічних політик. Міжгалузева команда експертів/-ок розробила інструмент, спираючись на законотворчість щодо тимчасово окупованих територій України.

Першу дискусію, яку було присвячено етичному підходу до політик у галузі свободи віросповідання, відкрила Оксана Кулаковська, директорка Аналітичного центру УКУ (АЦ УКУ). Вона розповіла, у чому полягала концептуальна задача для команди проєкту: «Збалансувати три рівні [у прийнятті полісі рішень – прим. ред.]: особистісний рівень – ціннісний, суспільний – рівень суспільної взаємодії, і рівень державний, де полісі рішення можуть бути в конфлікті». Так, метою для АЦ УКУ стало визначення універсальної ціннісної основи для українського суспільства, у якому співіснують різні переконання, а згодом пошук шляхів перекладу цих цінностей у сталі й інклюзивні правила вироблення публічних політик. 

Контекстуальну рамку розмові задав Олег Турій, проректор з зовнішніх зв’язків УКУ, вказавши на певні особливості релігійного життя України. Передусім він виділив історико-географічний аспект: розташування України на пограниччі «між Сходом і Заходом» та, як результат, розмаїття її релігійного й політичного життя. «…Пограниччя – особливо тепер – набуває дуже конкретного змісту: не лише стіни, яка когось розділяє, а й території, яка є контактною зоною. В Україні впродовж століть люди різних конфесій і різних релігій проживали поруч. Не завжди дружньо, не завжди мирно, але, тим не менш, знаходили спосіб співіснування. Готовність визнавати Іншого поруч із собою, без претензії його переінакшити, мені здається важливим моментом», – наголосив Олег Турій.

Наступним історичним фактором він назвав радянський тоталітаризм, що був не лише антирелігійним, але й антигуманним, та український досвід опору:  «Ми є народом, який зумів впродовж десятиліть чинити спротив найжахливішій системі нищення саме в релігійній сфері. Жодна інша структура, ні політична, ні мілітарна, не вистояла впродовж цих десятиліть. А релігійні люди, які мали лише віру, вони змогли цьому протистояти. І це є обнадійлива річ, і ми повинні це якимось чином також розуміти і намагатися до цього досвіду апелювати», – припустив проректор.

Аналізуючи сучасне життя, Олег Турій вказав на різницю між незалежною Україною, законодавство якої поглиблювалось в бік сприяння релігійним спільнотам, та сусідніми державами:  «Якщо ми подивимось на Росію та Білорусь, то чітко побачимо, як бажання одержавлення та інструменталізації, бажання визначати, яка конфесія правильна, яка неправильна, чим далі, тим більше посилювалось».

Підсумовуючи, він зазначив, що в умовах війни виникає стурбованість можливістю використання релігії для антиукраїнських цілей: «На мою думку, законодавство про свободу совісті повинно захищати права людей та спільнот, які є віруючими. Ті, хто поводяться не як релігійні особи чи спільноти, повинні відповідати перед законом за тими нормами, які стосуються ворожої діяльності». Тож у роботі над проєктом команда шукала альтернативні підходи – не карально-репресивні чи превентивні, а такі, що спираються на сучасну потребу українського суспільства у справедливих «правилах гри» у публічному житті.

Микола Княжицький, народний депутат України, член Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики, наголосив, що у практичній площині вироблення публічних політик Україна, як демократична країна, дотримується позиції захисту багатоманіття. Разом із тим існує напруга навколо УПЦ МП, окремі представники/-ці та віряни/-ки якої порушують українське законодавство, допомагаючи країні-агресору: «У Верховній Раді зараз лежить декілька проєктів законів, які по суті забороняють діяльність російської церкви в Україні. Дуже велика кількість українців виступає зараз за заборону цієї церкви. Як для політика, який стоїть на демократичних принципах, для мене весь час виникає питання: як це робити? Правильно було би карати безпосередньо тих служителів церкви, які порушують українське законодавство, допомагають агресору».  

Народний депутат зауважив, що поточні задачі у сфері релігійної свободи вписані в контекст ширших деколонізаційних процесів, які мають бути детально врегульовані державою: «Ми бачимо, що стоїть пам’ятник Катерині в Одесі. Багато вищих навчальних закладів носять ім’я представників російської культури, які прямого стосунку до України не мали, а часом стояли на імперських чи антиукраїнських позиціях. Все це питання, які, з моєї точки зору, держава повинна вирішувати і буде вирішувати. Як і питання церкви».

Ігор Козловський, релігієзнавець, старший науковий співробітник Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України та академічний керівник проєкту, продовжив тезу про відмінності між Україною та росією: «Ми фронтирна, а росія не фронтирна. Вона ставить кордони, тому що вона закривається. Ми відкриваємося. І ми дійсно горизонтальне суспільство. Нам якраз війна показала, що ми є не ієрархічна структура, яка характерна для росії. А ми є народ, який усвідомлює свою відповідальність за цей момент нашої історії, який може об’єднуватися, і в цьому наша сила».

У своєму виступі він також розповів про те, що експерти/-ки на початку проєкту виходили з розуміння того, яку країну український народ прагне побудувати, та які цінності є для нього базовими. І такими цінностями виявились цінності авраамічних релігійних систем.

«Ми окреслили коло з восьми цінностей. Коли ми говоримо про солідарність, субсидіарність, гідність, спільне благо, справедливість, рівність, милосердя, цінність людського життя в широкому розумінні, для нас також зрозуміло, що кожна з цих цінностей є цілим комплексом. Кожна цінність – це і відповідальність, і свобода», – сказав Ігор Козловський. Він зазначив, що будь-яка зі згаданих цінностей сприймається ворогом як виклик, як загроза, тому впровадження цих цінностей в українське законодавство є важливим.

Іван Городиський, співзасновник Школи права УКУ та один з експертів проєкту, пояснив, що складність питання свободи віросповідання полягає в тому, що з точки зору права важко відділити релігійні переконання від діяльності інституцій. Він зазначив, що управлінські, державні, чи судові рішення часто не є сталими, бо базуються на особистісних переконаннях або виникають у відповідь на суспільне невдоволення. Крім того, практично кожна нова політична влада перезавантажує ті чи інші процеси, тож існує постійний ризик, що політичні рішення можуть бути відкликані чи відкладені черговою політичною елітою. Інструмент етичної перевірки публічних політик, над яким працює Аналітичний центр УКУ, потенційно допоможе зробити рішення більш сталими, оскільки покращить врахування інтересів усіх, кого стосуються конкретні політики, надасть додаткові аргументи для адвокації, а також підвищить вірогідність того, що рішення будуть коректно втілені у життя.

Вячеслав Горшков, координатор співпраці з релігійними спільнотами Державної служби України з етнополітики та свободи совісті, наголосив на тому, що розробникам/-цям інструменту етичної перевірки варто зважати на місію та цінності, що їх декларують державні органи. Кожна людина, яка приходить на державну службу, складає присягу, де обіцяє дотримуватись законів та Конституції, а також проголошує конкретні ціннісні моменти. Наприклад, у присязі держслужбовця зазначено, що людина «готова поважати і охороняти права, свободи, законні інтереси людини та громадянина, честь держави, і з гідністю нести високе звання держслужбовця, сумлінно виконувати свої обов’язки». Тобто вона апелює і до совісті, і до гідності, і до честі.

Пан Горшков нагадав про існування чіткого механізму заборони релігійної організації, який прописаний у Законі «Про свободу совісті та релігійні організації», та уточнив, що в ньому йдеться про заборону конкретного осередку релігійної організації, а не всіх релігійних організацій у межах певної конфесії. За історію існування цієї норми лише кілька релігійних організацій в Україні були заборонені через суд. Органи місцевої влади, що проявляють ініціативу щодо заборони певних релігійних організацій, часто виходять за межі своїх повноважень. Для держслужбовця у цій комплексній ситуації принциповим – і етичним – було б дотримуватись норм закону.

До того ж, проблемою, пов’язаною з діяльністю релігійних організацій, на думку Вячеслава Горшкова, є низька культура діалогу і взаємодії. «Наші релігійні організації мають велику традицію розбудови стосунків з державою, але не мають серйозної потужної традиції розбудови стосунків одна з одною», – зазначив він та наголосив на тому, що дотримання етики самими спільнотами є важливим чинником для етичності публічних політик у галузі свободи віросповідання.

Діана Попова, директорка департаменту культури КМДА (2014-2020), висловила ідею про важливість не лише декларування чи проговорювання, а насамперед практикування цінностей. Вона поділилась рефлексією про свій досвід на посаді директорки департаменту культури КМДА. За час роботи у департаменті пані Попова не раз спостерігала, яким сильним імпульсом до публічної активності релігійних спільнот стала Революція Гідності та як до цього стали більш толерантно ставитись у місцевій владі. Коли в Києві з’явились переселенці з Криму та зі Сходу, вона почала тісно співпрацювати з усіма релігійними громадами та «побачила, наскільки багато в кожній релігійній спільноті є можливостей практикування милосердя в свій спосіб». Можливою основою для практичного впровадження етичних цінностей в управління Діана Попова назвала високу особисту відповідальність публічних осіб та розвиток інституту репутації, тобто «відповідність кожної взятої особистості тим викликам, які суспільство на неї готове покласти».

На думку отця Романа Небожука, протоієрея УГКЦ, етичні правила мають співвідноситись з метою українського суспільства та українським історичним контекстом: «Дуже важливо, щоб ми прописали ці етичні цінності чи принципи, через які буде здійснюватись аналіз політики, але ми повинні їх контекстуалізувати в нашій історії та в нашому цілепокладанні». Етичні цінності пов’язані із завданнями, що випливають з нашої історії, а саме деколонізацією, тобто руйнацією імперської свідомості, і декомунізацією, тобто відмовою від тоталітарного підходу до розумінні людської гідності, цінностей та цілей. 

Дмитро Горєвой, Директор ГО «Центр релігійної безпеки», розповів, що у своїй роботі інтуїтивно керувався деякими з тих цінностей, що прописані в інструменті етичної перевірки публічних політик, та вважає інструмент корисним, хоч і не універсальним. Великою проблемою у сфері регуляції релігійних стосунків він назвав можливість здійснення інформаційної ворожої пропаганди через релігійні організації та складність питань ідентичності у поточній війні росії в Україні.

На практичному вимірі етики наголосив заступник керівника департаменту військового капеланства УГКЦ отець Андрій Зелінський. На його думку, етика починається, коли ми ухвалюємо рішення та співвідносимо їх з певною системою цінностей. Саме тому аналізувати ефективність інструменту слід не в абстрактному сенсі, а в процесі його застосування. Отець Андрій вказав на амбівалентність поняття цінностей: «Цінності – це надзвичайно небезпечно і одночасно необхідно. Небезпечно тому, що «рускій мір» – це про цінності. Це визначення спільноти людей на основі цінностей». Отже, для забезпечення реальної суспільної єдності цінності мають бути інтерпретовані, артикульовані та актуалізовані: «Перше – інтерпретовані: це функція громадянського суспільства, експертів, літератури. Друге – артикульовані: це державний дискурс, те, як держава, регулює відносини на основі цих цінностей. І третє – актуалізовані: це функція контролю». 

Отець Георгій Коваленко, ректор Відкритого Православного Університету Святої Софії-Премудрості, також звернув увагу на практичний аспект. За його словами, цінності можна декларувати, а не практикувати, а практикування цінностей називається чеснотами. Коментуючи текст документу про етичний підхід, він зазначив, що деякі цінності складно прописати. Наприклад, милосердя. «Милосердя – це серце. Це вихід за рамки призначеного. Це щось більше, ніж те, що ти зобов’язаний зробити», – сказав він. 

Андрій Смирнов, член Синодальної комісії з міжхристиянських відносин Православної Церкви України наголосив на складнощах інтерпретації та контекстуалізації цінностей. Прикладом у публічній політиці України може служити опір ратифікації Стамбульської конвенції з боку ряду конфесій, які декларують рівність, ненасильство і справедливість та водночас не визнають, що ці цінності захищає і Стамбульська конвенція. Андрій Смирнов нагадав, що радянська спадщина у законотворчості України, а також копіювання з російських законів шляхом простого перекладу, досі шкодить відображенню етичних цінностей у законодавстві України. 

Проєкт здійснюється Аналітичним центром УКУ за сприяння Національного фонду на підтримку демократії (NED). Погляди учасників/-иць дискусії не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.

Меню

Свобода віросповідання та національна безпека: чому важливий етичний підхід?

Аналітичний центр УКУ розпочав серію з семи тематичних обговорень у межах проєкту «Етичний підхід до формування публічних політик». Метою є консультації з експертами/-ками та впливовцями/-ицями щодо удосконалення інструменту етичної перевірки публічних політик. Міжгалузева команда експертів/-ок розробила інструмент, спираючись на законотворчість щодо тимчасово окупованих територій України.

Першу дискусію, яку було присвячено етичному підходу до політик у галузі свободи віросповідання, відкрила Оксана Кулаковська, директорка Аналітичного центру УКУ (АЦ УКУ). Вона розповіла, у чому полягала концептуальна задача для команди проєкту: «Збалансувати три рівні [у прийнятті полісі рішень – прим. ред.]: особистісний рівень – ціннісний, суспільний – рівень суспільної взаємодії, і рівень державний, де полісі рішення можуть бути в конфлікті». Так, метою для АЦ УКУ стало визначення універсальної ціннісної основи для українського суспільства, у якому співіснують різні переконання, а згодом пошук шляхів перекладу цих цінностей у сталі й інклюзивні правила вироблення публічних політик. 

Контекстуальну рамку розмові задав Олег Турій, проректор з зовнішніх зв’язків УКУ, вказавши на певні особливості релігійного життя України. Передусім він виділив історико-географічний аспект: розташування України на пограниччі «між Сходом і Заходом» та, як результат, розмаїття її релігійного й політичного життя. «…Пограниччя – особливо тепер – набуває дуже конкретного змісту: не лише стіни, яка когось розділяє, а й території, яка є контактною зоною. В Україні впродовж століть люди різних конфесій і різних релігій проживали поруч. Не завжди дружньо, не завжди мирно, але, тим не менш, знаходили спосіб співіснування. Готовність визнавати Іншого поруч із собою, без претензії його переінакшити, мені здається важливим моментом», – наголосив Олег Турій.

Наступним історичним фактором він назвав радянський тоталітаризм, що був не лише антирелігійним, але й антигуманним, та український досвід опору:  «Ми є народом, який зумів впродовж десятиліть чинити спротив найжахливішій системі нищення саме в релігійній сфері. Жодна інша структура, ні політична, ні мілітарна, не вистояла впродовж цих десятиліть. А релігійні люди, які мали лише віру, вони змогли цьому протистояти. І це є обнадійлива річ, і ми повинні це якимось чином також розуміти і намагатися до цього досвіду апелювати», – припустив проректор.

Аналізуючи сучасне життя, Олег Турій вказав на різницю між незалежною Україною, законодавство якої поглиблювалось в бік сприяння релігійним спільнотам, та сусідніми державами:  «Якщо ми подивимось на Росію та Білорусь, то чітко побачимо, як бажання одержавлення та інструменталізації, бажання визначати, яка конфесія правильна, яка неправильна, чим далі, тим більше посилювалось».

Підсумовуючи, він зазначив, що в умовах війни виникає стурбованість можливістю використання релігії для антиукраїнських цілей: «На мою думку, законодавство про свободу совісті повинно захищати права людей та спільнот, які є віруючими. Ті, хто поводяться не як релігійні особи чи спільноти, повинні відповідати перед законом за тими нормами, які стосуються ворожої діяльності». Тож у роботі над проєктом команда шукала альтернативні підходи – не карально-репресивні чи превентивні, а такі, що спираються на сучасну потребу українського суспільства у справедливих «правилах гри» у публічному житті.

Микола Княжицький, народний депутат України, член Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики, наголосив, що у практичній площині вироблення публічних політик Україна, як демократична країна, дотримується позиції захисту багатоманіття. Разом із тим існує напруга навколо УПЦ МП, окремі представники/-ці та віряни/-ки якої порушують українське законодавство, допомагаючи країні-агресору: «У Верховній Раді зараз лежить декілька проєктів законів, які по суті забороняють діяльність російської церкви в Україні. Дуже велика кількість українців виступає зараз за заборону цієї церкви. Як для політика, який стоїть на демократичних принципах, для мене весь час виникає питання: як це робити? Правильно було би карати безпосередньо тих служителів церкви, які порушують українське законодавство, допомагають агресору».  

Народний депутат зауважив, що поточні задачі у сфері релігійної свободи вписані в контекст ширших деколонізаційних процесів, які мають бути детально врегульовані державою: «Ми бачимо, що стоїть пам’ятник Катерині в Одесі. Багато вищих навчальних закладів носять ім’я представників російської культури, які прямого стосунку до України не мали, а часом стояли на імперських чи антиукраїнських позиціях. Все це питання, які, з моєї точки зору, держава повинна вирішувати і буде вирішувати. Як і питання церкви».

Ігор Козловський, релігієзнавець, старший науковий співробітник Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України та академічний керівник проєкту, продовжив тезу про відмінності між Україною та росією: «Ми фронтирна, а росія не фронтирна. Вона ставить кордони, тому що вона закривається. Ми відкриваємося. І ми дійсно горизонтальне суспільство. Нам якраз війна показала, що ми є не ієрархічна структура, яка характерна для росії. А ми є народ, який усвідомлює свою відповідальність за цей момент нашої історії, який може об’єднуватися, і в цьому наша сила».

У своєму виступі він також розповів про те, що експерти/-ки на початку проєкту виходили з розуміння того, яку країну український народ прагне побудувати, та які цінності є для нього базовими. І такими цінностями виявились цінності авраамічних релігійних систем.

«Ми окреслили коло з восьми цінностей. Коли ми говоримо про солідарність, субсидіарність, гідність, спільне благо, справедливість, рівність, милосердя, цінність людського життя в широкому розумінні, для нас також зрозуміло, що кожна з цих цінностей є цілим комплексом. Кожна цінність – це і відповідальність, і свобода», – сказав Ігор Козловський. Він зазначив, що будь-яка зі згаданих цінностей сприймається ворогом як виклик, як загроза, тому впровадження цих цінностей в українське законодавство є важливим.

Іван Городиський, співзасновник Школи права УКУ та один з експертів проєкту, пояснив, що складність питання свободи віросповідання полягає в тому, що з точки зору права важко відділити релігійні переконання від діяльності інституцій. Він зазначив, що управлінські, державні, чи судові рішення часто не є сталими, бо базуються на особистісних переконаннях або виникають у відповідь на суспільне невдоволення. Крім того, практично кожна нова політична влада перезавантажує ті чи інші процеси, тож існує постійний ризик, що політичні рішення можуть бути відкликані чи відкладені черговою політичною елітою. Інструмент етичної перевірки публічних політик, над яким працює Аналітичний центр УКУ, потенційно допоможе зробити рішення більш сталими, оскільки покращить врахування інтересів усіх, кого стосуються конкретні політики, надасть додаткові аргументи для адвокації, а також підвищить вірогідність того, що рішення будуть коректно втілені у життя.

Вячеслав Горшков, координатор співпраці з релігійними спільнотами Державної служби України з етнополітики та свободи совісті, наголосив на тому, що розробникам/-цям інструменту етичної перевірки варто зважати на місію та цінності, що їх декларують державні органи. Кожна людина, яка приходить на державну службу, складає присягу, де обіцяє дотримуватись законів та Конституції, а також проголошує конкретні ціннісні моменти. Наприклад, у присязі держслужбовця зазначено, що людина «готова поважати і охороняти права, свободи, законні інтереси людини та громадянина, честь держави, і з гідністю нести високе звання держслужбовця, сумлінно виконувати свої обов’язки». Тобто вона апелює і до совісті, і до гідності, і до честі.

Пан Горшков нагадав про існування чіткого механізму заборони релігійної організації, який прописаний у Законі «Про свободу совісті та релігійні організації», та уточнив, що в ньому йдеться про заборону конкретного осередку релігійної організації, а не всіх релігійних організацій у межах певної конфесії. За історію існування цієї норми лише кілька релігійних організацій в Україні були заборонені через суд. Органи місцевої влади, що проявляють ініціативу щодо заборони певних релігійних організацій, часто виходять за межі своїх повноважень. Для держслужбовця у цій комплексній ситуації принциповим – і етичним – було б дотримуватись норм закону.

До того ж, проблемою, пов’язаною з діяльністю релігійних організацій, на думку Вячеслава Горшкова, є низька культура діалогу і взаємодії. «Наші релігійні організації мають велику традицію розбудови стосунків з державою, але не мають серйозної потужної традиції розбудови стосунків одна з одною», – зазначив він та наголосив на тому, що дотримання етики самими спільнотами є важливим чинником для етичності публічних політик у галузі свободи віросповідання.

Діана Попова, директорка департаменту культури КМДА (2014-2020), висловила ідею про важливість не лише декларування чи проговорювання, а насамперед практикування цінностей. Вона поділилась рефлексією про свій досвід на посаді директорки департаменту культури КМДА. За час роботи у департаменті пані Попова не раз спостерігала, яким сильним імпульсом до публічної активності релігійних спільнот стала Революція Гідності та як до цього стали більш толерантно ставитись у місцевій владі. Коли в Києві з’явились переселенці з Криму та зі Сходу, вона почала тісно співпрацювати з усіма релігійними громадами та «побачила, наскільки багато в кожній релігійній спільноті є можливостей практикування милосердя в свій спосіб». Можливою основою для практичного впровадження етичних цінностей в управління Діана Попова назвала високу особисту відповідальність публічних осіб та розвиток інституту репутації, тобто «відповідність кожної взятої особистості тим викликам, які суспільство на неї готове покласти».

На думку отця Романа Небожука, протоієрея УГКЦ, етичні правила мають співвідноситись з метою українського суспільства та українським історичним контекстом: «Дуже важливо, щоб ми прописали ці етичні цінності чи принципи, через які буде здійснюватись аналіз політики, але ми повинні їх контекстуалізувати в нашій історії та в нашому цілепокладанні». Етичні цінності пов’язані із завданнями, що випливають з нашої історії, а саме деколонізацією, тобто руйнацією імперської свідомості, і декомунізацією, тобто відмовою від тоталітарного підходу до розумінні людської гідності, цінностей та цілей. 

Дмитро Горєвой, Директор ГО «Центр релігійної безпеки», розповів, що у своїй роботі інтуїтивно керувався деякими з тих цінностей, що прописані в інструменті етичної перевірки публічних політик, та вважає інструмент корисним, хоч і не універсальним. Великою проблемою у сфері регуляції релігійних стосунків він назвав можливість здійснення інформаційної ворожої пропаганди через релігійні організації та складність питань ідентичності у поточній війні росії в Україні.

На практичному вимірі етики наголосив заступник керівника департаменту військового капеланства УГКЦ отець Андрій Зелінський. На його думку, етика починається, коли ми ухвалюємо рішення та співвідносимо їх з певною системою цінностей. Саме тому аналізувати ефективність інструменту слід не в абстрактному сенсі, а в процесі його застосування. Отець Андрій вказав на амбівалентність поняття цінностей: «Цінності – це надзвичайно небезпечно і одночасно необхідно. Небезпечно тому, що «рускій мір» – це про цінності. Це визначення спільноти людей на основі цінностей». Отже, для забезпечення реальної суспільної єдності цінності мають бути інтерпретовані, артикульовані та актуалізовані: «Перше – інтерпретовані: це функція громадянського суспільства, експертів, літератури. Друге – артикульовані: це державний дискурс, те, як держава, регулює відносини на основі цих цінностей. І третє – актуалізовані: це функція контролю». 

Отець Георгій Коваленко, ректор Відкритого Православного Університету Святої Софії-Премудрості, також звернув увагу на практичний аспект. За його словами, цінності можна декларувати, а не практикувати, а практикування цінностей називається чеснотами. Коментуючи текст документу про етичний підхід, він зазначив, що деякі цінності складно прописати. Наприклад, милосердя. «Милосердя – це серце. Це вихід за рамки призначеного. Це щось більше, ніж те, що ти зобов’язаний зробити», – сказав він. 

Андрій Смирнов, член Синодальної комісії з міжхристиянських відносин Православної Церкви України наголосив на складнощах інтерпретації та контекстуалізації цінностей. Прикладом у публічній політиці України може служити опір ратифікації Стамбульської конвенції з боку ряду конфесій, які декларують рівність, ненасильство і справедливість та водночас не визнають, що ці цінності захищає і Стамбульська конвенція. Андрій Смирнов нагадав, що радянська спадщина у законотворчості України, а також копіювання з російських законів шляхом простого перекладу, досі шкодить відображенню етичних цінностей у законодавстві України. 

Проєкт здійснюється Аналітичним центром УКУ за сприяння Національного фонду на підтримку демократії (NED). Погляди учасників/-иць дискусії не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.