Захист приватності як суспільний інтерес: етичний підхід у галузі інформаційної політики

Аналітичний центр УКУ продовжує серію з семи тематичних обговорень у межах проєкту «Етичний підхід до формування публічних політик». Метою дискусій є консультації з експертами/-ками та впливовцями/-ицями щодо застосування етичного підходу в публічній політиці та удосконалення інструменту етичної перевірки публічних політик. Міжгалузева команда експертів/-ок розробила цей інструмент, спираючись на законотворчість 2014-2022 рр. щодо тимчасово окупованих територій України. Четверта дискусія була присвячена етичному підходу в інформаційній політиці.

Аналізуючи стан публічних політик в Україні, спікери/-ки передусім зосередились на комплексних проблемах, що виходять за межі інформаційної політики. Так, Вікторія Козаченко, керівниця Офісу доброчесності НАЗК, вказала на низький рівень культури формування політики і зазначила, що цей процес часто плутають з написанням та прийняттям закону: “Підготовка нормативно-правового акту – це один із наслідків вже сформованої політики, тому що відповідно до сформованою політикою можна зробити абсолютно різні кроки, одним з яких є формулювання закону. Це достатньо очевидно в експертному колі, але не очевидно в ширшій дискусії, бо ми все ще частіше перебуваємо в парадигмі верховенства закону, аніж права”.

Також українській публічній політиці не вистачає тяглості рішень, на що звернув увагу голова Комітету ВРУ з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв: “Колись я сформулював таку тріаду принципів: не брехати, не красти, і не відступати, тобто не кидати на півдорозі, що дуже притаманно нашій політиці. Ми дуже багато починали в різних умовах, за  різних президентів, але навіть хороші речі починали і кидали”. Іншою системною проблемою він назвав відсутність професійного корпусу державної служби: внутрішньої мотивації нового покоління чиновників/-иць виявляється замало для ефективної роботи, якщо їхня праця недостатньо оплачена. Оксана Кулаковська, директорка Аналітичного центру УКУ, запропонувала розглянути дану проблему через перспективу гідності людини. Якщо людина обіймає посаду на державній службі, то разом з відповідальністю та повноваженнями вона має мати і належну компенсацію за цей рівень відповідальності.

Розвиток соціальних медіа та діджиталізація державних послуг змушують винаходити по-новому, що таке приватність, і на який рівень приватності суспільство може розраховувати. Наші персональні дані обробляються державою та великою кількістю приватних суб’єктів, інколи – з незрозумілою метою, тож ми віддаємо і втрачаємо свою приватність часто не помічаючи цього. Проблема поглиблюється під час воєнного стану: питання приватності зникає з порядку денного. Домінування безпеки – це не тільки український тренд під час війни. Права і свободи скорочуються під тиском викликів національної безпеки, тому нерідко держава без злих намірів йде всупереч і суспільному інтересу, і міжнародним стандартам. За словами медіаекспертки та виконавчої директорки Незалежної асоціації телерадіомовників Катерини М’ясникової, балансувати ці виклики потрібно саме з огляду на те, яке життя ми будуємо і хочемо побудувати для людей. Тому війна не має ставати виправданням для незбалансованих та неетичних рішень, адже українці та українки якраз борються за протилежні речі особливо у сфері прав людини, приватності, свободи слова тощо. Як зазначив Ігор Козловський, релігієзнавець, старший науковий співробітник Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України та академічний керівник проєкту, цитуючи “Українську хартію вільної людини”: “Мораль і духовні цінності не можуть бути відкладеними на завтра. Вони завжди потрібні сьогодні”. Не лише влада має враховувати наведені проблеми, рівень обізнаності слід підвищувати і в самому суспільстві. 

Зростання самоорганізації та волонтерського руху під час війни показали, наскільки сильними в Україні є горизонтальні зв’язки. Експерти/-ки припустили, що після перемоги роль третього сектору у процесі формуванні політик збільшиться. Втім, як зауважила Вікторія Козаченко, в ідеалі цей процес має запускати і супроводжувати держава: для того щоб напрацювання реалізовувались, у продукту має бути замовник та виконавець. На її думку, проблема полягає в тому, що в Україні цикл формування політик здебільшого не використовується ні державою, ні неурядовими гравцями. Окрім того, для громадського сектору так само важливою є імплементація етичного підходу: “Якщо всі ті, хто займаються публічною політикою, зокрема з боку громадських організацій, будуть враховувати людиноцентричність, то якість зворотного зв’язку, який надається від третього сектору нашій державі, буде підвищуватись, відповідно і якість подальших рішень зростатиме”, – додала Катерина М’ясникова.

Процес євроінтеграції України передбачає адаптацію законодавства України до законодавства ЄС, а отже, роботи з великим масивом актів. Микола Чернотицький, голова правління Національної суспільної телерадіокомпанії України, зазначив, що хоча європейська бюрократія складніша за українську, чіткі правила та процедури все ж необхідні. Іван Городиський, співзасновник Школи права УКУ та один з експертів проєкту, окреслив два можливі шляхи узгодження європейської правової системи з українською: перший – сліпе копіювання, коли акти, стандарти та закони впроваджують без розуміння контексту та без жодних змін у формі. Але існує і альтернативний підхід, коли адаптація законодавства відбувається із опором на актуальний контекст: у такому разі форма може змінюватися, зберігаючи зміст, але залежить від потреб. Прикладом акту, що потребує грамотної адаптації, є General Data Protection Regulation (GDPR) – регламент щодо захисту персональних даних усіх осіб у межах Європейського Союзу. Спроби його перенести уже були, однак важливо зробити це з урахуванням етичного підходу, пам’ятаючи, що ми не просто копіюємо норму – ми її впроваджуємо з певною метою: з метою гарантування поваги до прав і свобод людини, забезпечення балансу та рівності, а також врахування суспільного інтересу.

Проєкт здійснюється Аналітичним центром УКУ за сприяння Національного фонду на підтримку демократії (NED). Серія статей за результатами дискусій виходить в межах Ініціативи з розвитку аналітичних центрів в Україні, яку виконує Міжнародний фонд «Відродження» у партнерстві з Ініціативою відкритого суспільства для Європи (OSIFE) за фінансової підтримки Посольства Швеції в Україні. Погляди учасників/-иць дискусії не обов’язково відображають позицію будь-якої зі згаданих партнерських організацій.

 

Меню

Захист приватності як суспільний інтерес: етичний підхід у галузі інформаційної політики

Аналітичний центр УКУ продовжує серію з семи тематичних обговорень у межах проєкту «Етичний підхід до формування публічних політик». Метою дискусій є консультації з експертами/-ками та впливовцями/-ицями щодо застосування етичного підходу в публічній політиці та удосконалення інструменту етичної перевірки публічних політик. Міжгалузева команда експертів/-ок розробила цей інструмент, спираючись на законотворчість 2014-2022 рр. щодо тимчасово окупованих територій України. Четверта дискусія була присвячена етичному підходу в інформаційній політиці.

Аналізуючи стан публічних політик в Україні, спікери/-ки передусім зосередились на комплексних проблемах, що виходять за межі інформаційної політики. Так, Вікторія Козаченко, керівниця Офісу доброчесності НАЗК, вказала на низький рівень культури формування політики і зазначила, що цей процес часто плутають з написанням та прийняттям закону: “Підготовка нормативно-правового акту – це один із наслідків вже сформованої політики, тому що відповідно до сформованою політикою можна зробити абсолютно різні кроки, одним з яких є формулювання закону. Це достатньо очевидно в експертному колі, але не очевидно в ширшій дискусії, бо ми все ще частіше перебуваємо в парадигмі верховенства закону, аніж права”.

Також українській публічній політиці не вистачає тяглості рішень, на що звернув увагу голова Комітету ВРУ з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв: “Колись я сформулював таку тріаду принципів: не брехати, не красти, і не відступати, тобто не кидати на півдорозі, що дуже притаманно нашій політиці. Ми дуже багато починали в різних умовах, за  різних президентів, але навіть хороші речі починали і кидали”. Іншою системною проблемою він назвав відсутність професійного корпусу державної служби: внутрішньої мотивації нового покоління чиновників/-иць виявляється замало для ефективної роботи, якщо їхня праця недостатньо оплачена. Оксана Кулаковська, директорка Аналітичного центру УКУ, запропонувала розглянути дану проблему через перспективу гідності людини. Якщо людина обіймає посаду на державній службі, то разом з відповідальністю та повноваженнями вона має мати і належну компенсацію за цей рівень відповідальності.

Розвиток соціальних медіа та діджиталізація державних послуг змушують винаходити по-новому, що таке приватність, і на який рівень приватності суспільство може розраховувати. Наші персональні дані обробляються державою та великою кількістю приватних суб’єктів, інколи – з незрозумілою метою, тож ми віддаємо і втрачаємо свою приватність часто не помічаючи цього. Проблема поглиблюється під час воєнного стану: питання приватності зникає з порядку денного. Домінування безпеки – це не тільки український тренд під час війни. Права і свободи скорочуються під тиском викликів національної безпеки, тому нерідко держава без злих намірів йде всупереч і суспільному інтересу, і міжнародним стандартам. За словами медіаекспертки та виконавчої директорки Незалежної асоціації телерадіомовників Катерини М’ясникової, балансувати ці виклики потрібно саме з огляду на те, яке життя ми будуємо і хочемо побудувати для людей. Тому війна не має ставати виправданням для незбалансованих та неетичних рішень, адже українці та українки якраз борються за протилежні речі особливо у сфері прав людини, приватності, свободи слова тощо. Як зазначив Ігор Козловський, релігієзнавець, старший науковий співробітник Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України та академічний керівник проєкту, цитуючи “Українську хартію вільної людини”: “Мораль і духовні цінності не можуть бути відкладеними на завтра. Вони завжди потрібні сьогодні”. Не лише влада має враховувати наведені проблеми, рівень обізнаності слід підвищувати і в самому суспільстві. 

Зростання самоорганізації та волонтерського руху під час війни показали, наскільки сильними в Україні є горизонтальні зв’язки. Експерти/-ки припустили, що після перемоги роль третього сектору у процесі формуванні політик збільшиться. Втім, як зауважила Вікторія Козаченко, в ідеалі цей процес має запускати і супроводжувати держава: для того щоб напрацювання реалізовувались, у продукту має бути замовник та виконавець. На її думку, проблема полягає в тому, що в Україні цикл формування політик здебільшого не використовується ні державою, ні неурядовими гравцями. Окрім того, для громадського сектору так само важливою є імплементація етичного підходу: “Якщо всі ті, хто займаються публічною політикою, зокрема з боку громадських організацій, будуть враховувати людиноцентричність, то якість зворотного зв’язку, який надається від третього сектору нашій державі, буде підвищуватись, відповідно і якість подальших рішень зростатиме”, – додала Катерина М’ясникова.

Процес євроінтеграції України передбачає адаптацію законодавства України до законодавства ЄС, а отже, роботи з великим масивом актів. Микола Чернотицький, голова правління Національної суспільної телерадіокомпанії України, зазначив, що хоча європейська бюрократія складніша за українську, чіткі правила та процедури все ж необхідні. Іван Городиський, співзасновник Школи права УКУ та один з експертів проєкту, окреслив два можливі шляхи узгодження європейської правової системи з українською: перший – сліпе копіювання, коли акти, стандарти та закони впроваджують без розуміння контексту та без жодних змін у формі. Але існує і альтернативний підхід, коли адаптація законодавства відбувається із опором на актуальний контекст: у такому разі форма може змінюватися, зберігаючи зміст, але залежить від потреб. Прикладом акту, що потребує грамотної адаптації, є General Data Protection Regulation (GDPR) – регламент щодо захисту персональних даних усіх осіб у межах Європейського Союзу. Спроби його перенести уже були, однак важливо зробити це з урахуванням етичного підходу, пам’ятаючи, що ми не просто копіюємо норму – ми її впроваджуємо з певною метою: з метою гарантування поваги до прав і свобод людини, забезпечення балансу та рівності, а також врахування суспільного інтересу.

Проєкт здійснюється Аналітичним центром УКУ за сприяння Національного фонду на підтримку демократії (NED). Серія статей за результатами дискусій виходить в межах Ініціативи з розвитку аналітичних центрів в Україні, яку виконує Міжнародний фонд «Відродження» у партнерстві з Ініціативою відкритого суспільства для Європи (OSIFE) за фінансової підтримки Посольства Швеції в Україні. Погляди учасників/-иць дискусії не обов’язково відображають позицію будь-якої зі згаданих партнерських організацій.